Так звані плівки Деркача, хоч їх краще називати плівками Зеленського, бо саме він на прес-конференції анонсував продовження цього серіалу, в кінцевому підсумку демонструють хаос і вакуум влади на самій верхівці.
Бо депутати від слуг, деякі телеканали, аж із штанів вистрибують, щоб розкрутити цю тему. І президент очевидно в ній зацікавлений. І одночасно українська розвідка, секретар РНБО коментують їх у дусі інформаційних спецоперацій Кремля. СБУ лише мовчить, хоча Деркач мав би не вилазити з допитів.
Тобто, ми маємо дійти висновку, що представники владної політичної сили та медіа підігрують ворогу. Для якого підрив державних інститутів, формування атмосфери суцільної недовіри є метою не меншою, ніж атака на Порошенка.
По суті самих плівок немає чого додати до думки, що...чхати що на них є чи могло б бути, і які вербальні прийоми використовували співрозмовники. Для перемоги можна приспати пильність опонента, загалом робити те чи інше, головне — результат.
Водночас абсолютно впевнений у тому, що самому Порошенку подальше оприлюднення будь-яких записів шкоди не нанесе. Тому що досягнуто психологічної межі, за якою вже неможливо вплинути на його навіть потенційних прихильників. Крім того, «мочити» опонентів вдається за умови, якщо сама влада здатна показати хоча б видимість успіхів. А якщо цього немає...то цього немає.
Кидається в очі й поспіх, з яким це все робиться в розпал літнього сезону, коли увага до політики істотно слабне. Чому така колотнеча? Яким часовим інтервалом вони обмежені?
Одна з версій — результат виборів у США може виявитися прикрим і для Путіна, і для Зеленського, і тоді в Україні сформується ще більш потужний альтернативний центр впливу навколо саме Пороха, якщо не намагатись збивати його рейтинг вже зараз.
Так чи інакше, поспіх ніколи не приводив до успіху. Він скоріше демонструє їхнє безсилля і фактично програш. Хоч зараз може здаватися, що ситуація виглядає протилежною.
І як завжди при Зеленському, найбільше школи наноситься Україні, з якої навіть цими плівками ліплять фейл стейт.
