Україну безпосередньо стосується розвиток ситуації навколо отруєння Навального.
Сьогодні відносини між Францією та Німеччиною з одного боку, та Росією з іншого переживають глибоку кризу. Росія понесла серйозні репутаційні збитки, оскільки про це отруєння вже кілька тижнів говорить європейська преса, сам Навальный вказує на Путіна як на його організатора. Але європейців при цьому турбує і сам факт використання хімічної зброї.
Зовнішньополітичні відомства цих країн обмінялися заявами в стилі холодної війни, Путін нахамив Макрону, так, що той злив частину їхньої розмови в газети, Меркель відвідала російського «гостя» в лікарні, і найближчим часом очікується виступ Навального, якого Кремль вже прямо назвав агентом ворожих спецслужб, у Бундестазі.
Зеленський поставив все на проведення наступної зустрічі у нормадському форматі. Заради цього затіяне це принизливе перемир'я, через це він мовчить про причини пожеж на Луганщині, заради цього бойовики ледь не провели «інспекцію» українських позицій. У своїх свіжих інтерв" ю Зеленський вкотре заявив про необхідність розмовляти з Путіним.
Але така зустріч була можливою тільки у Нормадському форматі. Який неможливий за нинішніх обставин з огляду на ситуацію з Навальним. Питання не лише в тому, що Макрон і Меркель не сядуть з Путіним за один стіл. Припустимо вони стерплять. Він сам не піде на таку зустріч після всього, що було сказано на адресу Росії та його особисто. Бо для Кремля вкрай важливою є риторика та інші символічні речі, які живлять великодержавну пиху.
Отже, стратегія Зеленського, його ляльководів, яка була приреченою заздалегідь, летить шкереберть.
Питання ще й у тому, що якби уявити повернення окупованих територій на російських умовах, на їхнє відновлення потрібні гроші. Великі гроші. Які можна взяти тільки на Заході. Чи захоче Німеччина давати фінансові ресурси в регіон, який Росія будь-якої миті може запалити, за нинішнього рівня довіри між ними? Очевидно, що ні. А без грошей ця історія теж нічого не варта. Є всі підстави вважати, що закулісні домовленості по Донбасу якраз і було укладено під фінансові гарантії європейців.
Має місце нова реальність, яка потребує осмислення. В тому числі і в контексті війни у Карабаху, бо Кавказ для Росії може стати значно більшою головною біллю, ніж бажання насолити Україні.
Проблема в тому, що Зеленський не гравец. І олігархи українські мислять лише своїми локальними цілями.
А саме якості гравця потрібні для лідерів у нинішньому динамічному світі.
Нормадської зустрічі не буде. Що робитиме Зеленський? Дзвонитиме Путіну? Чи у дзвін? Чи гратиме на роялі?
