Хто такі священники
Слово «священник» на старозавітній мові івриту позначається словом «кохен» (грецькою мовою Нового Завіту - ιερείς (гіере́ус, тобто ієрей), і походить від дієслова, що ознаяає «бути священнодіючим», тобто здійснювати священницьке служіння для обрядів жертвоприношення і служіння у храмі.
Священники – це окремий духовний сан, який є посередником між Богом і людьми. У посланні ап. Павла до Євреїв 5:1 пояснюється:
«Кожен первосвященник, взятий з-поміж людей, призначається служити Богу заради їхнього блага, щоб приносити дари й жертви за гріхи».
Роль старозавітних священників
У Старому Завіті священниками (первосвященниками) називали священнослужителів стародавніх іудеїв.
Першим первосвященником вважається Аарон, старший брат Моісея. Моісей від імені Бога освятив Аарона і його синів та урочисто поклав на них священницькі обов'язки. (Вихід 29; Левит 8).
Після зведення і освячення скинії, Аарон зі своїми синами почав там священницьке служіння, отримавши сан первосвященника, який давав право передавати первосвященство старшому в його роді.
Його сини служили з ним у першій палаті скинії, і тільки Аарон, як первосвященник, лише один раз на рік, на великий День Викуплення міг увійти в Святе Святих. (Левит 16:12-14).
У Старому Завіті описано, як Мойсей взяв від усіх 12 ізраїльських колін 12 жезлів з написом на кожному імені родоначальника коліна, і поклав їх на ніч в Скинію, а зранку жезл коліна Левіїного, з іменем Аарона, розквіт, пустив бруньки, дав квітку і приніс мигдалі (4 М. 17:8). Це вважалося доказом того, що священництво затверджено Богом за Аароном і його синами. Після смерті Аарона первосвященником став його старший син Елеазар (4 М. 20:28; 5 М. 10:6).
У скинії священники приймали хлібне приношення і також жертви тварин, після чого кропили кров'ю жертовник і підтримували на ньому вогонь. Вони також пояснювали Божий Закон, вирішували судові справи.
Жертвоприношення тварин символізували очищення від гріхів (Левит 4:35; 5:10) і у сучасному християнстві розглядаються як прообраз жертовної смерті Ісуса, оскільки «без пролиття крові немає прощення» (Євреїв 9:22), тому тема жертвоприношень є дуже важливою у розумінні священництва і подальшої викупної жертви Ісуса Христа.
Жертовна тварина служила заступником, тобто помирала замість грішника, а її кров, пролита на жертовник, тимчасово очищувала людину від гріха.
Звичайно, що жертвоприношення було ще до левитів і Аарона, але саме при них виникає особливий інститут, каста священників, і пов'язано це з тим, що з'явилася скинія і ковчег свідоцтва, який ставився за завісу у «Святая святих».
«Святая святих» символізувала Царство Боже, а завіса вказувала на те, що вхід до Божого Царства поки що зачинений.
Під час Ісусової смерті завіса у храмі розірвалася, як ознака, що тим самим завдяки Його викупній жертві відкрилась дорога до Царства Божого.
Поява священників з цим і була пов'язана, бо обслуговування скинії передбачало виконання багатьох символічних обрядів і вимагало організованого керівництва з боку певних вибраних людей. Оскільки більшість тих обрядів (описаних в книгах «вихід», «левит», «числа») мали виконувати лише священники, то тому в першу чергу і полягає їхнє посередництво, бо жертвоприношення за гріхи при них набрало організованої і виписаної в Законі форми.
Старозавітні священницькі обов'язки були покладені лише на чоловіків з Ааронового роду, а левити — решта племені, їм допомагали (Чс 3:3, 6—10).
Левити жили коштом десятин, які давали інші племена. У свою чергу левити віддавали священникам десятину з того, що отримували (Чс 18:25—29; 2Хр 31:4—8; Не 10:38, 39). Вони були звільнені від військової служби, і, як і священники, мали частку з військової здобичі (Чс 1:45—49; 31:25—31;).
У 70-му році н.е. Єрусалим був зруйнований, а храм знищений і родовідні записи левитів було втрачено і ця обставина в юдаїзмі поклала край їхньому служінню. Тим часом на святій землі було започатковане християнство, яке згодом стало світовою релігією.
Священники у сучасному християнстві (католицизм і православ«я)
Священник (ієрей, отець) у сучасному розумінні – це представник духовенства, являє собою другу ступінь християнської церковної ієрархії, який здійснює усі таїнства, крім рукоположення (хіротонії) і миропомазання (миропомазання має право здійснювати лише з дозволу єпископа).
Рукоположує у священники єпископ, що являє собою третю ступінь священництва, а першою ступінню священництва є диякон, який здійснює функції помічника.
Священник проводить різні релігійні обряди, проповіді і здійснює керівництво релігійною громадою. До священника-пресвітера заведено звертатися „отче“; до священника-єпископа „владико“, і т. д.
Священники діляться на ченців (монахів), що являють собою так зване чорне духовенство і єпархіальних священників (біле духовенство).
У католицькій церкві для всіх священників, які не одружились до висвячення, встановлений целібат (безшлюбність), а у православних церквах безшлюбними зобов'язані бути тільки ченці і єпископи.
Священники католицької (греко-католицької) церкви можуть перебувати у законному шлюбі тільки в тому випадку, якщо він укладений до їх висвячування. Повторно вступати в шлюб (наприклад, після смерті дружини) священники не мають права.
Згідно з сучасною церковною наукою, як старозавітні, так і новозавітні священники вважаються посередниками між Богом і людьми.
У Новому Завіті на священників вказують такі цитати:
1 Петра 2:9 „Але ви вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого“.
1 Тимофію 3:1-8: „Вірне це слово: коли хто єпископства хоче, доброго діла він прагне. А єпископ має бути бездоганний, муж однієї дружини, тверезий, невинний, чесний, гостинний до приходнів, здібний навчати, не п'яниця, не заводіяка, але тихий, несварливий, не сріблолюбець, щоб добре рядив власним домом, що має дітей у слухняності з повною чесністю, бо хто власним домом рядити не вміє, як він зможе пильнувати про Божу Церкву? не новонавернений, щоб він не запишався, і не впав у ворожий осуд. Треба, щоб мав він і добре засвідчення від чужинців, щоб не впасти в догану та в сітку диявольську. Так само диякони мають бути поважні, не двомовці, не багато віддані вину, не соромнозахланні“.
1 Тимофію 4:14 „Не занедбуй благодатного дара в собі, що був даний тобі за пророцтвом із покладенням рук пресвітерів“.
Діяння 14:23 „І рукопоклали їм пресвітерів по Церквах, і помолилися з постом та й їх передали Господеві, в Якого ввірували“.
До Ефесян 4:11-12 „І Він, отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового“.
1 Тимофію 5:17 „А пресвітери, які добре пильнують діла, нехай будуть наділені подвійною честю, а надто ті, хто працює у слові й науці“.
До Римлян 15:16 „… щоб був я слугою Христа Ісуса між поганами, і виконував святу службу Євангелії Божої, щоб приношення поган стало приємне й освячене Духом Святим“.
1 кор. 4:1 » Нехай кожен нас так уважає, якби служителів Христових і доморядників Божих таємниць."
2 кор. 3:6 "І Він нас зробив бути здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа, бо буква вбиває, а дух оживляє."
Священники у протестантизмі (альтернативний погляд)
У протетстантів, як правило, немає окремої касти священництва. Протестанти у своїй більшості заперечують священників, як посередників між Богом і людьми у Новому Завіті. Для цього у них наступна аргументація.
Протестанти кажуть, що у Новому Завіті немає священників і пояснюють це так: термін "священник" У Біблії стосується лише старозавітніх священників.
У Новому Завіті нікого з апостолів Ісуса чи інших християн жодного разу не названо священником.
Навіть у пораднику для богословів Українського католицького університету сказано, що у перекладах з грецької чи латинської "Терміни пресвітер і священник не слід уважати абсолютними синонімами, у перекладах слід зберігати таку відповідність: πρεσβύτερος, presbyter — пресвітер, ίερεύς, sacerdos — священник …. (див. Катехизм Католицької Церкви, 2002, 1536-1568).
Тобто, тут католики ототожнюють зі словом "священник" лише одне слово: ієрей (ἱερεύς), що буквально в перекладі з грецької колись означало "жрець", а пізніше — "священник", і це на думку протестантів правильно.
Це відповідає усім словникам і енциклопедіям. Але, у Новому Завіті слово "священник" (Ἱερεύς) вживається виключно по відношенню до старозавітніх священиків і у книзі "Об'явлення" по відношенню до групи царюючих у майбутньому небесному уряді Ісуса.
Слово "пресвітер" (πρεσβύτερος) з грецької буквально означає "старійшина". Воно зустрічається і у Старому Завіті (Вих. 12:21; Чис. 11:16; 1Цар. 21: 7; Юдиф. 6:14, 16), де цей термін відповідає старійшинам євреїв — зікнеям.
За часів апостолів пресвітерами часто називалися єпископи і, навпаки, єпископами — пресвітери (див. Діян. 20: 17-18, 28; 1Петр. 5: 1-2; Тит. 1: 5, 7; 1 Тим. 3: 1-2 , 7; 1 Тим. 5:17, 19 та ін.) не у значенні духовного сану, а лише у тогочасному розумінні слова "єпископ" (грец. Ἐπίσκοπος — лат. Episcopus), що буквально означало "наглядач", тобто той, хто здійснює нагляд у християнському зборі, старійшина.
Слово "диякон" διακονος (diakonos) в апостольські часи означало "служитель" і нічого більше. Такий власне і сучасний переклад цього слова в контексті етимології.
У першому столітті термін "єпископ" стосувався старшого наставника окремої громади послідовників Ісуса Христа.
У деяких перекладах Біблії можна знайти і таку цитату:
"Не занедбай твого дарування, котре дано тобі за пророцтвом із покладенням рук священства" (1 Тим. 4:14. Переклад П. Куліша), однак в оригіналі грецького тексту на місці слова "священства" стоїть "пресвітерства" - "πρεσβύτερου".
Це ж саме ми бачимо у поширеному в Україні перекладі Івана Огієнка, а також Івана Хоменка:
"Не занедбуй благодатного дара в собі, що був даний тобі за пророцтвом із покладенням рук пресвітерів".
Наступна цитата зі словом "служителем" і "священницьку":
" …я був служителем Христа Ісуса між поганами і виконував священницьку службу Божої Євангелії ..." (Рим. 15:16).
Тут за поясненням протестантів, йдеться не про духовний сан чи посаду, а про священницький (святий) характер служби служителя (слуги).
Тому у перекладі митрополита Огієнка, відповідно з мовою оригіналу, фраза "я був служителем і виконував священницьку службу" звучить так:
"… був я слугою Христа Ісуса між поганами, і виконував святу службу Євангелії Божої…".
Звідси робиться висновок, що "священник" — це сан (ранг, чин, посада), а священництво, священство = святість.
За свідченням протестантів, враховуючи те, наскільки часто у Старому Завіті вживалось слово "священник" і враховуючи те, що усі випадки вживання цього слова у Новому Завіті стосувалися не апостолів чи інших послідовників Ісуса, а виключно старозавітніх священників, то й не дивно, що мовою оригіналу у Новому Завіті ніде у християнських громадах нікого не названо священником (грецькою — ιερέας ).
Єпископи першого століття наглядали за християнами конкретного міста або конкретної провінції, на відміну від апостолів (переважно мандрівних проповідників.), тому усі випадки вживання слова "священник" у Новому Завіті стосувалися лише старозавітних священників.
За поясненням протетстантів, лише набагато пізніше слову "єпископ" (επίσκοπος) надали іншого значення у вигляді духовного сану (рангу), хоч воно і до цього часу у контексті етимології (походження слова) перекладається як "наглядач".
У протестантизмі старших християнського збору називають "старійшина", "пресвітер", "пастор" (у перекладі з латинської — пастух у значенні — пасти людські душі", "старший брат" і т.п. Хоч вони і здійснюють певні керівні і проповідницькі функції, проте не вважаються ближчими до Бога порівняно з іншими прихожанами і не вважаються посередниками між Богом і людьми. Також у більшості протестантських церков їхній одяг не передбачає особливої уніформи.
.png)
Але тут у протетстантів виникає ще одне питання: А чому саме у Новому Завіті відпали священники, як посередники між Богом і Людьми? Чому автори євангелій священниками називали лише старозавітніх служителів?
Протестанти це пояснюють тим, що Ісус своєю жертвою завершив і відмінив старозавітнє жертвоприношення, замінивши собою священників і, на відміну від священників, став єдиним посередником між Богом і людьми, тому, на їхній погляд, потреба у священництві, як посередництві між Богом і людьми, відпала:
"Бо Той, що про Нього говориться це, належав до іншого племени, з якого ніхто не ставав був до жертівника. Бож відомо, що Господь наш походить від Юди, а про це плем'я, про священство його, нічого Мойсей не сказав.
І ще більше відомо, коли повстає на подобу Мелхиседека Інший Священник, що був не за законом тілесної заповіді, але з сили незнищального життя.
Бо свідчить: Ти Священик навіки за чином Мелхиседековим. Попередня бо заповідь відкладається через неміч її та некорисність.
Бо не вдосконалив нічого Закон. Запроваджена ж краща надія, що нею ми наближуємось до Бога. І поскільки воно не без клятви, вони бо без клятви були священниками, Цей же з клятвою через Того, Хто говорить до Нього: Клявся Господь і не буде Він каятися: Ти Священник навіки за чином Мелхиседековим, то постільки Ісус став запорукою кращого Заповіту!
І багато було їх священників, бо смерть боронила лишатися їм, але Цей, що навіки лишається, безперестанне Священство Він має.
Тому може Він завжди й спасати тих, хто через НЬОГО до Бога приходить , бо Він завжди живий, щоб за них заступитись. Отакий бо потрібний нам Первосвященик: святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників, що вищий над небеса, що потреби не має щодня, як ті первосвященники, перше приносити жертви за власні гріхи, а потому за людські гріхи, бо Він це раз назавжди вчинив, принісши Самого Себе.
Закон бо людей ставить первосвященниками, що немочі мають, але слово клятви, що воно за Законом, ставить Сина, Який досконалий навіки! " (Євр.7: 12-28)
"І кожний священник щоденно стоїть на служінні і багато разів приносить одні й ті самі пожертви, котрі ніколи не можуть винищити гріхи".(Євр.10:11,12)
Але Він, принісши одну пожертву за гріхи, назавжди сів праворуч Бога, "Але Сей Першосвященник одержав служіння тим пречудовіше, чим кращого Заповіту Він посередник , котрий утверджений на кращих обітницях" (Євр.8:6)
"Кажучи: Новий показав ветхість першого; а те, що стає непридатним і старіє, близьке до зотління" (Євр.8:13)
"І тому Він є Посередник Нового Заповіту, щоб смертю Його, для покути від злочинів, учинених за першого Заповіту, вони, що прикликані, могли одержати обіцянку вічного спадку. Бо, де є заповіт, там необхідно, щоб настала смерть заповідача." Євр.9: 15,16.
Бо, якби перший Заповіт був бездоганний, то не було б потреби шукати місця іншому (Євр.8:7)
Ідея священництва у католицизмі і православії, на думку протестантів, пов'язана із помилковою думкою, що під час "Меси" священники приносять в жертву тіло Христове — концепція, що знаходиться на їх погляд у повній незгоді із Писанням.
Новий Заповіт вчить, що Ісуса було принесено в жертву одного разу, і ця жертва була прийнята раз і назавжди. (Євр. 9:24-28).
Бо Христос увійшов не в рукотворну святиню, що була на взір правдивої, але в саме небо, щоб з'явитись тепер перед Божим лицем за нас, і не тому, щоб часто приносити в жертву Себе, як первосвященик увіходить у святиню кожнорічно із кров'ю чужою, бо інакше Він мусів би часто страждати ще від закладин світу, а тепер Він з'явився один раз на схилку віків, щоб власною жертвою знищити гріх. І як людям призначено вмерти один раз, потім же суд, так і Христос один раз був у жертву принесений, щоб понести гріхи багатьох, і не в справі гріха другий раз з'явитися тим, хто чекає Його на спасіння".
Таким чином, старозавітні жертвоприношення священників, як прообраз жертви Ісуса, не позбавляли від гріха і надавали лише тимчасовий відкуп, а Ісус відкупив людство від вічної погибелі раз і назавжди.
До Євреїв 9 "Мав же і перший заповіт постанови богослужби та світську святиню. Була бо уряджена перша скинія, яка зветься святиня, а в ній був свічник, і стіл, і жертвенні хліби.
А за другою заслоною скинія, що зветься Святеє Святих. Мала вона золоту кадильницю й ковчега заповіту, усюди обкутого золотом, а в нім золота посудина з манною, і розцвіле жезло Ааронове та таблиці заповіту.
А над ним херувими слави, що затінювали престола благодаті, про що говорити докладно тепер не потрібно. При такому ж урядженні до першої скинії входили завжди священники, правлячи служби Богові, а до другої раз на рік сам первосвященик, не без крови, яку він приносить за себе й за людські провини.
Святий Дух виявляє оцим, що ще не відкрита дорога в святиню, коли ще стоїть перша скинія. Вона образ для часу теперішнього, за якого приносяться дари та жертви, що того не можуть вдосконалити, щодо сумління того, хто служить, що тільки в потравах та в напоях, та в різних обмиваннях, в уставах тілесних, установлено їх аж до часу направи.
Але Христос, Первосвященник майбутнього доброго, прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотворною, цебто не цього втворення, і не з кров'ю козлів та телят, але з власною кров'ю увійшов до святині один раз, та й набув вічне відкуплення.
Бо коли кров козлів та телят та попіл із ялівок, як покропить нечистих, освячує їх на очищення тіла, скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Святим Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому!
Тому Він Посередник Нового Заповіту, щоб через смерть, що була для відкуплення від переступів, учинених за першого заповіту, покликані прийняли обітницю вічного спадку.
Бо де заповіт, там має відбутися смерть заповітника, заповіт бо важливий по мертвих, бо нічого не варт він, як живе заповітник.
Тому й перший заповіт освячений був не без крови: коли бо Мойсей сповістив був усі заповіді за Законом усьому народові, він узяв кров козлів та телят із водою й червоною вовною та з ісопом, та й покропив і саму оту книгу, і людей, проказуючи: Це кров заповіту, що його наказав для вас Бог!
Так само і скинію, і ввесь посуд служебний покропив він кров'ю. І майже все за Законом кров'ю очищується, а без пролиття крови не має відпущення. Отож, треба було, щоб образи небесного очищалися цими, а небесне саме кращими від оцих жертвами.
Після зішестя Святого Духа послідовники Ісуса отримали чудодійні дари (включно з даром пророкування чи навіть зі здатністю воскрешати померлих), які для кожного проявлялися по-різному і передавались іншим покладанням рук, а також рукопокладали пресвітерів-єпископів (старійшин — наглядачів ) по християнських громадах.
Також протестантами вважається, що вказівка Ісуса своїм апостолам відпускати гріхи стосувалася лише самих апостолів, які разом з Ісусом мали царювати у Його небесному Уряді, бо, наприклад, лише їх наділив здатністю воскрешати померлих (Матв. 10:8), чого сьогодні ніхто зробити не може, але, кожен християнин, який (на відміну від старозавітніх священиків, що приносили жертовні дари Богові), приносячи ДУХОВНІ дари, автоматично наділюється священством як станом душі.
Це святість думок і вчинків, а не посада посередника між Богом і людьми, (1 Пет. 2:5-10; Об. 1:6; 5:10; 20:6), а посередницьку священницьку роль, на переконання протетстантів, перебрав на Себе лише Син Божий:
"тому Він є Посередник Нового Завіту" Євр.9:15., бо "Один бо є Бог, і ОДИН Посередник між Богом та людьми, людина Христос Ісус".(1 Тим. 1:2-5).
Висновок
Таким чином, у статті розглянуто:
- коротку історію старозавітнього священництва;
- роль старозавітних священників;
- викупну жертву Ісуса Христа у контексті старозавітних жертвоприношень;
- спірні питання розуміння священництва у сучасному християнстві у контексті аргументацій обох сторін.
