Що відбувається на фронті? Чому відступаємо?
Якщо коротко: ворог навчився використовувати свою перевагу. Лише зараз, наприкінці третього року війни. Звідки у ворога перевага? А з Сибіру! Орда викачує багатства окупованого єрмаками Сибіру і вкладає у дорогу зброю. У нас же – ані Сибіру, ані грошей, ані зброї. Бо іноземні політики продажні, їхні виборці – тупі. У нас все навпаки, до речі. Лише зараз, поволі, приходить розуміння, що сша не дадуть нам дорогої зброї, та й дешевої не дадуть достатньо для перемоги… Але це не привід опускати руки.
Ми поступаємось в авіації, морському флоті, оперативно-тактичних ракетах, засобах ПРО.
Саме через тотальну перевагу в якості й кількості літаків ординці сподівались на швидку перемогу. Але реальність вдарила по них в перші ж дні. І це при тому, що вони мали близько 800 більш-менш сучасних бойових літаків, в тому числі близько 70 стратегічних бомбардувальників, а ВПС України – менше 200, при цьому більш-менш боєздатних Су -27 всього близько 30. Найновіші наші літаки – 80 років виробництва. Більше 40 років... Ви б змогли їздити автівкою такого віку? А наші пілоти літають. І воюють. Несподівано для ординців. Їхній літак встигав зробити близько 10 вильотів у середньому. Наче й можна бомбити, але не довго… Тож застосування авіації в повну силу тривало менше місяця. І небо залишалось спірним. Тотального домінування не було. Низький уклін нашим героям… Там, де ворог міг беззастережно застосовувати авіацію – настало пекло. Подивіться, на що перетворили Маріуполь. Бо там не було ППО. Вірніше, її там залишали. Але зрадники знищили наші «Буки» і ще багато чого. Саме завдяки зрадникам наш гарнізон мусив припинити опір. Про це напишуть вже після війни. А зараз варто лише згадати: Марік у 2014 році звільняли бійці «Національного корпусу». А голосували звільнені з рабства за риго-аналів… Тож чи заслуговують вони кращої долі – питання риторичне. Тим більше, що всі бажаючі змогли виїхати. Панування у повітрі – це не лише зруйновані вщент міста, а й неможливість перекидати на фронт засоби й маневрувати військами. Тож ворог на щастя не має панування в повітрі й понині. Але навчився скидати КАБи з безпечної відстані. Не заходячи в зону дії нашої ппо. Нам просто нічим їх дістати. Саме тому наше військо й не будує «ліній суровікіна», що КАБи винесуть її вщент. Нашим «військовим кореспондентам, експертам та іншим безуглим» просто бракує клепки, щоб це зрозуміти. Наша лінія оборони – це вояки, що помалу відходять під ударами зброї, від якої в них немає захисту. Я не кажу, що зради нема, вона є, але зовсім не там, де її шукають. Вона в байдужості наших «партнерів» до смерті наших дітей і жінок, до геноциду нашої нації. В світі існує близько 110 батарей «петріот» і «самп-т», але нам насилу виділили 5 чи 6, при мінімальній потребі 25. Саме тому балістичні ракети безкарно нищать наші міста, а КАБи –фронт. Також «партнери» мають на озброєнні близько 6000 сучасних бойових літаків, з яких виділили нам 6, та й то найбільш застарілих, замість списання прислали. І без ракет, щоб ми не змогли навіть цим скористатись… Тож кому подякувати, ми знаємо. Головне – не забути. Після війни…
Далі
https://www.mytus.net/index.php/publitsystyka/item/145-ostannij-moskal
