Того дня у дільничного Федора Якименка народився первісток.
— Треба виставитися! – порадив старший колега. — Така традиція!
Федір подзвонив додому і теща нашвидкуруч зібрала харчі, щоб накрити стіл у службовому кабінеті зятя.
Після обіду каструлі з провізією у сумках до райвідділу на «Запорожці» привіз тесть. З горілкою проблем ніколи не виникало. У кабінеті дільничного Якименка стояло два ящики казьонки, яку вилучили під час останнього рейду. А про самогон уже й годі говорити — такого добра у кутку кабінету за шафою був повний бідон.
Приливати Юрія, а хлопчика батьки назвали на честь діда, почали уже після обіду.
- Ну, за Юрія Федоровича! – перший тост був за начальником дільничних Волошиним. — Це ж так і міністра звати! Дасть Бог, наш земляк також до генерала дослужиться!
Колеги один за одним заходили до кабінету дільничного. Випивали по чарці-другій, і йшли далі працювати. Дехто залишався надовго за столом. А з десяток міліціонерів взагалі вирішили, що на сьогодні вони відпрацювали, і залишилися у кабінеті продовжувати розділяти радість колеги.
Під вечір захмелілий дільничний Якименко пішов до туалету. А він був на вулиці у кінці подвір'я. Коли знімав штани, з кобури випав пістолет. І треба ж такому – прямо в отвір у бетонній підлозі.
Дільничний враз протверезів і побіг до свого кабінету, забувшись застібнути
штани:
— Біда! «ПМ» упав в отвір у туалеті! – сказав, ледь не плачучи Якименко.
Усі, хто був у кабінеті, поспішили до туалету.
— Дістанемо! – упевнено сказав сивий майор. — Таке уже раз було!
З ізолятора тимчасового тримання привели чотирьох затриманих, яким пообіцяли випустити у разі успішного пошуку. Цим процесом став командувати майор Волошин. За його вказівкою до дерев'яної палиці прив'язали 5-літрове відерце, бо воно пролазило в отвір, і двоє затриманих опускали його униз, щоб зачерпнути вміст ями. Незважаючи на сморід, п'яні міліціонери палили цигарки поряд з туалетом, час від часу даючи свої професійні поради затриманим.
Спершу виливали вміст відерця у велику каструлю, у дні якої пробили кілька отворів, щоб витікала вода. Двоє затриманих, на руках яких були гумові рукавиці, шукали у каструлі пістолета. А не знайшовши потрібного, виносили каструлю і виливали з неї те, що не витекло, за гаражами.
На десятому відрі один із затриманих радісно вигукнув, як матроси з корабля Колумба:
— Є! — і дістав з відра щось схоже на пістолета.
Та радість швидко пройшла, коли промили знахідку під проточною водою. Так, то
був пістолет Макарова, але номер на ньому був інший, ніж на табельній зброї дільничного.
Через три відра після першої знахідки знову витягнули пістолета. Але то був «ТТ».
Міліціонерам набридло стояти біля туалету без діла, і вони повернулися до столу, щоб продовжити пити за здоров'я та кар'єру новоявленого Юрія Федоровича. Та устигли випити лише по чарці, коли до кабінету донеслася нова радісна звістка – «витягнули»!
І міліціонери поспішили на подвір'я. Затримані дістали пістолет Макарова, але й його номер не сходився з номером пістолета дільничного.
Пошуки продовжили. Але міліціонери не стали повертатися до кабінету:
— Та чого ми будемо бігати туди-сюди! – сказав майор Волошин. – Давайте стіл та стільці сюди перенесемо з кабінету.
Сказано – зроблено. Через п'ять хвилин був тост за тещу дільничного, яка готувала «поляну». Піднімалися зі стільців, лише коли з каструлі діставали черговий пістолет. А їх було ще два — «ПМ» та «Вальтер». Особливо здивувала остання знахідка:
— Петровичу! А у райвідділі що, раніше на озброєнні була трофейна зброя! – звернувся старший лейтенант Камлук до майора Волошина. – Чи це у когось з окупантів «Вальтер» випав з кобури у туалетну яму?
— Та що ти верзеш! Яму під цей туалет рили у 95-му році, я тоді якраз після армії на службу влаштувався, — відповів Волошин. — Наливай краще!
Міліціонери устигли випити чергову чарку, поки з туалету діставали шостий пістолет. На щастя для батька Юрія Федоровича, він виявився «пеемом» дільничного. Незважаючи на те, що пістолет ще був у фекаліях, Якименко узяв його у руки і ледь не поцілував. Та накричав майор Волошин:
— На, облий його горілкою, щоб не поржавів! – передав він дільничному пляшку казьонки.
Якименко став лити на пістолета з пляшки, і вилив би усю, якби її не відібрав той же Волошин:
— Досить, що ти робиш, давай розливай!
Налили по чарці і затриманим, які стояли поряд зі столом з радісними від виконаної місії обличчями.
Поки у міліцейському туалеті проходили пошукові роботи, увесь райцентр уже знав, що відбувається на подвір'ї райвідділу. Тож у кабінеті начальника райвідділу міліції зібралися голова райдержадміністрації, районний прокурор та працівник УСБУ. Стали гадати гуртом, звідки у туалеті стільки зброї. Припустили, що когось затримали із зброєю, але не перевірили кишені, а він попросився до туалету і викинув речовий доказ в отвір. Та тут же цю версію визнали неправдоподібною. А оскільки нічого логічного не лізло у голову, то довелося усім йти до кабінету дільничного, куди вже перенесли стіл з подвір'я, щоб випити за здоров'я тезки міністра.
