У славні українському, легенько,
Культурно, ввічливо лунає клич –
До недруга взивають «воріженько»,
Немовби він вельможа чи панич.
І смерть для супостата в ранніх росах
Люб'язно обіцяють козаки,
Лежать ті воріженьки у покосах.
Снопами без коріння, хробаки.
Любити ворога, то перше діло,
Для нього не тупий а гострий меч,
На поле бою йти рішуче й сміло
Стинати їм голівоньку із плеч.
А згодом всіх з почесним ешафотом –
В могилоньку, в земельку, без фанфар,
На пам'ять рідним навіть гарне фото
Із висоти заселфить байрактар.
Всі рученьки і ніженьки докупи
Зберемо з поля вдалої борні,
А уцілілих, як моральних трупів,
Всіх відішлемо в глибину русні.
Нехай розкажуть як із воріженьків
Брати-слов'яни множать цифру «двісті»
І як боронять Україну-неньку
Їх руки плугатарські і шаблисті,
Щоби ніколи в відчайдушних мріях
Чужої не бажалось їм землі.
Попутнього вам вітру у вітрила
У трюмах руських суден-кораблів!
Віталій КЛІМЧУК
