Я в оповіданні написав якось гламурно…
А в житті воно якось моторошно.
Про війну…
І це жах… Факебук нагадав спогади з 2014…
Її привіз один знервований санітар-вояка на роздовбаній Газелі-швидкій від Кличка.
Здавав назад, бахнув об бордюр. Руки тремтіли.
Глушник прогорів.
Ричала.
Привіз жінку років 40.
Дебела. Майже гола.
Одяг розрізаний. Вся права сторона посічена осколками.
Обличчя обгоріле, чорне.
Без свідомості.
Кров змили водою.
Рани сочилися.
Ми її витягли. Прибігли лікарі.
Забрали.
Ваділа ткнув пальцем в бік Газелі, каже гниє, розвалюється, що той Кличко не міг щось краще прислати.
А її звати Свєта з Дебальцево.
Поговорили ще…
Родина обідала. Вона вийшла на кухню.
Прилетів снаряд.
Діти зникли. Мабуть розірвало.
Чоловіка розсікло. Мертвий.
Солдати її знайшли, витягли.
Він привіз.
Поїхав.
Вийшла санітарка з купою скривавленого одягу.
Як її звали?
Свєта з Дебальцево.
Все.
Війна.
Епізод.
Більше сказати нічого…
Віктор Тригуб
