У попередній статті на цю тему аналізувались причини гальмування прогресивних реформ, викликаних не корупцією, змовою олігархів чи агресією Росії, а психологічними факторами – спротивом консервативної частини українського суспільства. І закінчив я питанням: «Що робити в ситуації, коли молодь з фанерними щитами вмирає на черговому Майдані, а потім на виборчі дільниці приходять бабусі-дідусі з ціпками і пхають у владу віджиле й вороже Україні?».
Спробуємо відповісти на це питання, запропонувавши кілька варіантів:
1. Найпростіше, що приходить в голову, – забезпечити літнім людям фінансове благополуччя і можливість бути спокійними за завтрашній день – для того, щоб у них не було причин боятися сьогодення і ностальгувати за минулим. Зрозуміло, що зробити це зараз у воюючій країні з хворою економікою і корупцією не набагато простіше, ніж подарувати цим стареньким молодість, ностальгія за якою часто й спонукає їх кликати жахливі привиди з минулого. Але оточити стареньких теплом і увагою цілком реально. І дуже корисно (не дадуть збрехати популісти, які завойовують голоси показною увагою до потреб пенсіонерів).
2. Другий варіант – законодавче закріплення виборчого права лише за платниками податків (як це зроблено, наприклад, в Данії). В цьому є логіка, оскільки в цілому у працюючого громадянина, що платить податки, трохи інше, більш відповідальне ставлення до виборів, він прораховує наслідки свого голосування більш уважно, ніж непрацююча людина з психологією утриманця. Навіть коли я сам вийду на пенсію, я готовий буду підписатися за позбавлення непрацюючих пенсіонерів виборчого права, якщо це вирішить проблему гальмування прогресивних змін в країні, незважаючи на те, що не є консерватором по природі (однак я знайду спосіб реалізувати своє бажання активної участі в суспільному житті — хоча б через подібні дописи в інтернеті).
Якщо ж запроваджувати не статистичний, а індивідуальний підхід, доведеться розробляти систему спеціальних тестів, починаючи з певного віку: на адекватність мислення, на психічну притомність і відсутність грубих порушень розумової діяльності, пов'язаних з віковою деменцією. Але цей варіант настільки складний з усіх точок зору (включно з юридичною і етичною), що мало віриться в його можливість.
3. Наступний варіант – нечесний. Але вимушений в умовах, коли від результатів голосування залежить майбутнє чи навіть саме існування країни. У Польщі, наприклад, в час, коли потрібно було за всяку ціну убезпечити країну від повернення до комуністичного вектора, який були готові обрати ностальгуючі пенсіонери, цей варіант поширювався серед молоді під лозунгом «Сховай бабусин паспорт».
4. А ось прочитаний мною (вже не пам'ятаю де) дуже креативний спосіб вирішення проблеми з тими, хто голосує за гречку і прекрасне комуністичне минуле. Він опирається на меркантильність подібної публіки. Перед виборами всі, хто має право голосу, можуть отримати, наприклад, по 500 гривень з супровідною розпискою і правом обміну цих грошей на талон виборця, який дає право голосувати. Можна лишити ці гроші собі, відмовившись від голосування. Патріоти, для яких доля країни важливіша 500 гривень, або відмовляться їх брати, або обміняють їх на право проголосувати. А утриманці, яких жаба задавить повертати півтисячі, не прийдуть на вибори. Система потребує технічної проробки деталей, але в принципі може бути реалізована.
5. Робота в державному інформаційному просторі (преса, радіо і особливо телебачення). Звичайно, наївно надіятись переконати фактами людей, які втратили здатність їх по-дорослому аналізувати. Але, з іншого боку, якраз їхній дитячий спосіб мислення з його довірою до авторитетів і слабкістю до пропаганди полегшує роботу з ними. Знайомий розказував, що у 2014, в пору засилля на нашому телебаченні російського телебачення з його репортажами про «укрофашистских карателей», пенсіонерки біля під'їзду російською обурювалися «фашистской киевской хунтой» і «жестокостью ВСУ на Донбассе». А через місяць, невдовзі після вилучення російських телеканалів, ці ж бабусі вже українською обговорювали російських найманців — убивць на Донбасі і садизм Путіна.
6. Індивідуальна робота з літніми людьми. Це не груба держпропаганда, тут тонше, тут інтимне й особисте, з урахуванням психології стареньких. З душевними бесідами про те, чому країна має вибрати саме такий шлях, з поясненням, що це потрібно зробити заради нащадків, бо ж їм жити далі. Так, старенькі часто до нестями люблять своє віджиле минуле. Але ще більше вони люблять своє майбутнє в особі дітей і внуків. Причому внуків – набагато більше. З дітьми можуть і не порахуватися, а до внуків прислухаються.
7. Продумуючи варіанти захисту від інволюційно орієнтованої частини суспільства, я раптом задався питанням: «А наскільки ж значна ця частина, і наскільки високим є відсоток тих, хто може їй протистояти?». Це спонукало мене провести статистичний аналіз, результати якого мене змусили в дечому уточнити свою думку. Це дуже грубе, приблизне експрес-дослідження без концентрації на деталях – лише задля виявлення основних тенденцій.
За основу я взяв опубліковане в Мережі дослідження статево-вікової структури населення України, загальна чисельність якого на 01.02.2014 складала 43,057 млн. чоловік. Інформація саме за цей період мені бачиться найбільш підходящою. По-перше, це найновіші дані до моменту військового вторгнення Росії (припускаю, що з початком анексії Криму, війни на Сході з постійною зміною меж окупованої території, міграцією населення і пов'язаними з цим труднощами збору статистичної інформації дані за більш пізні періоди менш точні).
А по-друге, дані на 1 лютого 2014 р. можна вважати цілком прийнятними і для аналізу сьогодення: за час, що минув, статево-вікова структура українського населення не встигла зазнати суттєвих змін, втрата частини територій теж не вплинула на загальне співвідношення статево-вікових прошарків, оскільки вони пропорційно зменшились разом зі зменшенням загальної кількості охопленого статистикою населення. Єдине, що змінилося після втрати Криму і частини Донбасу, — знизилась частка «ватно-орієнтованого» населення. Але це фактор психологічний – ми повинні мати його на увазі, але в приведеній статистиці він ніяк не врахований.
Почав я з того, що розділив діаграму на вікові зони, кожна з яких характеризується психологічними особливостями, які визначають різне ставлення до еволюційного вектора розвитку країни, а потім підрахував кількість населення, що включає кожна з цих зон:
«Нульова» вікова зона — до 18 років (7,613 млн. чоловік, або 17,68% населення), не враховується нашим аналізом, оскільки ще не має виборчого права (хоча ця вікова зона все ж впливає на вибори – опосередковано, через вплив на своїх батьків і дідусів-бабусь).
Перша вікова зона: 18 — 25 років. 3,648 млн. чоловік, або 8,47% всього населення України. 18 років – це вік отримання виборчого права, в саму ж цю зону вкладається найбільш активний період людського життя. Це палаюча юність, вік вступу в професійне життя, це вік студентства, який багатьма психологами виділяється як унікальний період сплеску креативної активності в людському житті, який пізніше поступово згасає. Нарешті у цю зону входить одна з важливих вікових криз, які періодично повторюються в середньому через 7±3 років, – криза в районі 23±3 роки під назвою «план на все життя». Характерна вона тим, що молоді люди малюють своє майбуття яскравими фарбами й широкими мазками, вони схильні до деякого максималізму, але всі націлені на майбутнє, на прогрес. Саме ці молоді люди масово виходили на Майдан і влилися в добровольчі батальйони на Сході. Саме люди цієї вікової зони є «ядерним осередком» найбільш соціально активного населення.
Друга вікова зона, 25 — 30 років (3,487 млн. чоловік – 8,10% населення України), теж характеризується енергією, пов'язаною з активним вибудовуванням кар'єри і сімейного життя. Тут менше максималізму й більше тверезого розуму і досвіду. І цей віковий період теж характеризується націленістю на майбутнє: ці люди відповідально підходять до виборів, обираючи того, хто забезпечить їхнє власне професійне й особистісне майбутнє і майбутнє їхньої сім'ї. А верхня її межа співпадає з дуже важливою психологічною межею – кризою 30±3 років, так званою «пасткою 30-літніх».
Третя вікова зона, 30-40 років (6,621 млн. чоловік, або 15,38% всього населення), знаходиться між двома чи не найважчими віковими кризами – «пасткою 30-літніх» і кризою середини життя (40±3 роки). Криза 30-ліття характеризується важкими переживаннями від нереалізованих грандіозних кар'єрних і особистісних планів, накреслених у час попередньої кризи, що часто сприймається як життєве фіаско. У людини, що гідно вийде з цієї кризи, внісши конструктивні корективи у свої попередні плани, попереду кілька чудових років самореалізації і творчості. І якраз такі революційні зміни, як зараз у нас, можуть дати цим людям шанс подивитись на себе новими очима і в якомусь сенсі «почати все спочатку». Саме тому так багато тих, кому 30±3 років, серед волонтерів, добровольців, людей, що кинулись у вир Майдану і революційних перетворень. Це великою мірою союзники громадян з попередніх вікових зон у справі втілення нових прогресивних змін.
Четверта вікова зона – 40-60 років, що обіймає 12,061 млн. чоловік (28,01% населення України), починається з одного з найбільших вікових потрясінь – кризи 40-ліття, так званої «кризи середини життя» (найбільш чутливі натури переживають її в районі 37 років). Це криза екзистенціальна – вона виникає після гіркого, наочного усвідомлення кінечності людського існування, марності земних насолод і необхідності підвести попередні підсумки прожитого. Часто супроводжується важкою депресією, переоцінкою цінностей і алогічними вчинками. Чоловіки переживають її тяжче, ніж жінки і нерідко «чудять» у стилі «сивина – в бороду, біс – в ребро». Взагалі, переживання кризи має гендерні особливості, але зараз – не про це, головне у тому, що з цього тупика є два виходи: 1) обурення новим, молодим, яке має майбутнє, що поєднується з ностальгією за власним втраченим минулим; 2) переосмислення прожитого і знаходження нових цілей і смислів життя (саме такі люди не піддаються консерватизму і продовжують жити мудро, яскраво й наповнено). Другий варіант – це якраз та частка вікової зони 40-60, яка є прибічниками розвитку і союзниками тих, хто виступає за реформи.
Особливості п'ятої вікової зони – 60 років і вище, яка обіймає 9,627 млн. чоловік – 22,36% населення України, детально описані в першій частині. Вихід на пенсію, який супроводжується раптовою зміною соціального статусу і пов'язаним з цим різким падінням розумової і фізичної активності, часто ламає багатьох навіть з тих, хто з честю вийшов з кризи середини життя, змусивши здатись і поступово, на протязі 5-7 років почати перетворюватись у все більш закоренілих консерваторів. Вірогідність «перевербувати» їх знов у оптимістів-прогресистів дуже мала. Але все ж і в цій віковій зоні лишається частка тих, хто не піддався тиску часу і обставин і зберіг молодість в душі.
А тепер висновки:
1) Якщо навіть припустити, що проти прогресивних змін в країні голосують всі представники вікової групи «за 60» (а це не так), то членів вікових груп, орієнтованих на прогрес (від 18 до 40 років), майже у півтора рази більше: 8,47% + 8,10% + 15,38% = 31,95%. Тому все, що їм треба зробити, — це просто поставитись до виборів так же відповідально, як пенсіонери. Особливо це стосується зовсім молодих людей, які часто настільки ж прогресивно налаштовані, наскільки й безвідповідальні якраз тоді, коли від їхньої дисциплінованості залежить доля країни і їхнє власне майбутнє. Це майбутнє може бути втраченим, якщо молодь «заб'є» на голосування, пішовши замість виборчих дільниць на пікнік з пивом на природі.
2) Але це без врахування вікової групи 40-60 – якраз тих людей, що володіють «золотою акцією», яка може кардинально змінити результати голосування. Це 28,01% населення країни, і якщо хоча б третина з них приєднається до вікової групи «прогресистів», кількісно вони практично зрівняються з «консерваторами» (навіть трошки будуть переважати). Якщо ж у «прогресисти» перейде половина цієї вікової групи, прибічники прогресу однозначно перемагають.
3) Таким чином, для того, щоб подолати спротив на виборах інволюційно налаштованої частини суспільства, окрім максимальної активності громадян з вікового інтервалу 18 – 40 років, окрім державно-інформаційної й індивідуальної роботи з пенсіонерами, особливу увагу потрібно приділити роботі з «власниками золотої акції» — людьми, яким від 40 до 60. Якщо вдасться перетягнути на свій бік половину цього контингенту, вибори нового й прогресивного можна вважати виграними. І це завдання зовсім не таке важке. Ці люди налаштовані на діалог, більше того – вони чекають його для того, щоб знайти нові смисли в житті. І нові революційні перетворення України, націленої в майбутнє, можуть дати їм ці смисли.
Десь так.
