Містика... Тільки не диявольська, а, схоже, Божого авторства. Про що я? (пояснення — в кінці цього тексту).
Є такий мордорський «пісатєль» Максім Шахов. Виробник руссо-поцреатичних «шедеврів» і кінчена мразь, достойна того, щоб висіти на шибениці поряд з Соловйовим і Сімоньян (оскільки разом з ними багато років безперервно перепрограмовував слабкі мізки московитів). Його імперські «бестселери» прославляють «мощь і славу руссского оружія» і показують росіянські «елітні війська», ФСБшників і спецпризначенців благородними непереможними «вітязями», біля яких підлий Захід з НАТО і поряд не валялись, бо вони «ту-у-у-пиє» (по Задорнову). Завдяки «вітязям» західні вороги постійно обсираються, а Вєлікая Россія отримує перемогу за перемогою. Назви його книг красномовні: «Человек из „Альфы“», «Гвардия Президента», «Сюрприз для „воинов Аллаха“», «Южный поток – forever!» і т.п...
Так от, у цього «пісятєля» є книга під назвою «Взорвать „Москву“», написана у 2011 (ще до всіх українських подій). У книзі мова про українську підпільну організацію ОУН(б) (буква «б» означає «Бандера»), яка «строит козни против Великой России». А бореться з ОУН(б) практично наодинці, сам на сам такий собі «Артем Тарасов, капитан Российских Вооруженных сил, спецназовский волк».
Щоб читати цей «шедевр», треба мати здоров'я — це те ж саме, що слухати одкровення божевільного. Там всі сучасні мордорські штампи про «украінскіх бандєронацистов»: ОУН(б) керується й фінансується з Німеччини, скиглить, що «західні хазяї» дають мало грошей, молиться на гітлерівців ("Имей мужество жить в опасности!" — вспомнил Бузько еще одну замечательную цитату. Эти слова семьдесят лет назад сказал доктор философии Йозеф Геббельс") і ненавидить "плохих украинцев", які в більшості своїй — "за Великую Россию". Взагалі, члени ОУН(б) — кінчені, жорстокі скоти (великий уривок присвячений "страшным зверствам бандеровских нацистов" в час війни і після неї), і одночасно "укронацисты" смішні й нікчемні. Дісталось і кримським татарам, які автором названі "крымскими уголовниками".
Їм всім протистоїть мудрий Путін (якого автор, боячись промовляти це прізвище всує, називає "Владимир Владимирович" або "хозяин кремлевского кабинета"). А луб'янський слідчий — взагалі уособлення культури, доброти і благородства. Ось його звернення до захопленого "провідника ОУН(б) Кульчицького": "За что вы так ненавидите Россию? — нажимая кнопку вызова, вдруг поинтересовался следователь...Вы отдаете себе отчет в том, что новые поколения украинцев осудят вас, а пожалуй, и высмеют? Отделить Украину от России возможно, но наши народы никогда не станут чужими...я никогда не поверю, что мой ровесник из Львова мне чужой! Никогда не поверю, друже провиднык!". Так що "провідник Кульчицький" врешті ламається і щиро визнає: "все осталось в прошлом — идеалы, героизм, самопожертвование, а осталась только жажда денег… — Кульчицкий выговаривал слова трудно, поминутно сглатывая слюну. — Они орут про "украинский Севастополь", но ведь город кормят с руки российские флотские… Они про "самостийну и незалежну" орут, а в Донецке и Одессе смеются над этим в полный голос… Они орут про "ридну мову", а сами, возвращаясь домой, говорят по-русски с женами и детьми… О-о, какие же мы идиоты! — провиднык застонал, как от зубной боли. — Наша война проиграна в сорок пятом, но даже сегодня мы боимся себе в этом признаться". Одним словом, не книга, а будні психлікарні.
АЛЕ!...Основна фішка книги, відображена у її назві, — намір "украінскіх бандєронацистов" підірвати "флагман российского Черноморского Флота крейсер "Москва" — воплощение инженерного совершенства и ученой мудрости" (побудований українцями — забув додати автор). Звісно цю підлу операцію блискуче зриває Артьом Тарасов (там навіть щось вибухає під днищем "Москви", але оскільки "укробандерофашисты" нездари і дурні, то й вибух вийшов нікчемний і дурнуватий, не завдавши ніякої шкоди "Москві"). А в епілозі "русскій вітязь Артьом Тарасов" просинається від страшного кошмару — крейсер "Москва" підірваний і потопає. Кошмар, який завдяки героїчному Артьому, так і не став реальністю...
А тепер подивіться на сам текст книги (написаної, повторюю, у 2011):
"Операция "Нептун" — под таким названием акция войдет в историю Украины! — прижав руку к груди, пылко проговорил Куйбида, искоса наблюдая за хорунжим. — "Днем Нептуна" российские оккупанты называют праздник своего военного флота, и именно в этот день украинский Нептун пронзит трезубцем днище "Москвы"!"
МОРАЛЬ: Вчись чути й довіряти внутрішньому голосу, бо то часто Глас Господній! Бог часто диктує тексти письменникам. Іноді навіть таким тварюкам, як Максим Шахов. Але, оскільки Максим Шахов або ж збожеволілий на імперстві ідіот, або потомственний алкоголик, він вирішив, що те Боже послання — то просто зміст кошмарного, нереалізованого сну, який треба втулити вкінці в голову бравого "вітязя" Артьома Тарасова. А то було Боже попередження про українські "Нептуни" і долю крейсера "Москва".
А вкінці — насолодіться змістом "сну" того "вітязя", який насправді виявився не сном, а реальністю, про яку московитських фашистів попереджали:
"…Взрыв прогремел точно в назначенное время.
Чудовищной силы удар, разросшийся из слабого толчка детонатора, потряс днище могучего крейсера. Гул потряс море, и его услышали рыбаки на дальней косе. Закружились потревоженные чайки. А сила, рвущая сталь, как бумагу, легко выдергивающая заклепки и сварные швы, росла с каждым коротким мгновением. Обнажились мощные шпангоуты, похожие на китовые ребра; сталь изогнулась, впустив в трюм морскую воду. Взвихренный поток воды ударил по переборкам трюма, разметал дежурную смену мотористов, вскипел бешеной пеной и рванул вверх — туда, куда вела брешь в теле "Москвы". Шум бурлящей воды стал слышен на палубе.
Второй взрыв прозвучал через несколько секунд. Глухо застонала листовая сталь. Этот симметрично установленный под днищем заряд довершил разрушительную работу — рана, нанесенная боевому судну, была смертельна.
"Москва" дала крен на правый борт, потом выровнялась — и днище, немо захлебывающееся водой, осело; исчезли прямые цифры "121" над ватерлинией.
Заревела сирена, и в ее пронзительном звуке была почти человеческая боль. Дробный топот промчался по трапам — матросы в оранжевых спасательных жилетах торопились занять посты по "команде номер раз". Судно выбросило пестрые флажки: "Терпим бедствие". Запульсировал перывистый звук ревунов: катера охранения взяли курс на "Москву".
Крейсер тонул, давая дифферент на корму. Палубные надстройки, начиненные неслыханной мощи оружием и техникой, все ниже нависали над гладью бухты. Казалось, будто не "Москва" погружается в воду, а само море медленно поднимается, чтобы затопить палубы неподвижного крейсера, пенистыми пальцами пробежаться по их геометрически точной поверхности, отыскать щель, брешь — и безжалостно вонзиться в нутро судна, погасить фонари, заставить умолкнуть сирены, оглушить терминалы связи, ослепить лампы дежурного освещения.
Взбежавший на мостик капитан принял из рук радиста пластиковый бокал микрофона и отрывисто докладывал о случившемся. Его слова улетали ввысь, растворялись в космосе, чтобы, подхваченные военным спутником связи, громом прозвучать в высоких кабинетах Министерства обороны и Кремля. Гостеприимное Черное море доверчиво позволило диверсантам подойти вплотную и совершить свое черное дело. И в каждом слове доклада капитана слышалась горечь.
Команда, готовая к эвакуации, стояла у борта. Захлебнулся звук сирен, и в тишине было слышно, как ветер лопочет матросскими лентами. Шлюпки были спущены на воду.
Ступая последним на шаткий трап, капитан бросил взгляд назад, снял свою фуражку и перекрестился широким русским крестом.
Катера, принявшие на борт потерпевших бедствие товарищей, торопливо отошли на несколько кабельтовых. Взгляды были устремлены на скрывающийся в волнах славный крейсер. Гигантские пузыри воздуха со звуком, похожим на выдох, лопались на поверхности. Гордо приподнятый нос скрылся под водой, море плеснуло в пять украшенных красными звездами ракетных шахт, жадно поглотило их. Исчезла в волнах пирамида надстройки. Еще минута — и перестали быть видны решетки антенн. А потом улеглись подернутые рябью серо-свинцовые волны…"
