Таку назву у 90-ті роки містила стаття у журналі «Сучасність». Вже тоді скресали списи науковців щодо норм української мови. Йшлося про те, щоб позбутися російської кальки. По суті, мова теж прощалася з радянським минулим. Наскільки це вдалося – питання, не так вже багато тих, хто може судити про мовні особливості.
До сьогодні більшість з нас, носіїв мови, робить помилки, перекручує слова, вживає певні вирази там, де треба і не треба. Але навіть той, хто говорить суржиком, знає цінність прийменника «в» у словосполученні «в Україні». Можна стверджувати, що цей прийменник став ледь не елементом національної свідомості. І все тому, що росіяни затято пишуть і говорять «на Украине». Для нас це елемент зневаги, для росіян – норми їхньої мови. Але як далеко ми готові піти, щоб переконати у зворотному носіїв іншої мови і цінностей? Питання далеко не риторичне.
Нещодавно в одній з соціальних мереж буквально іскрило від того, що російський користувач вжив це проблемне «на». Дійшло до того, що на думку одного з коментаторів, писати «на» — це все одно що вживати слово «жид» замість «єврей». Все закінчилось війною взаємного видалення сторінок.
Принциповість, дехто каже затятість, похвальна якість наших людей. Але чи готові ми пробачити це «на» тим росіянам, які сповідують ліберальні цінності, тим, хто підтримує Україну, і, за великим рахунком, не замислюється над вживанням вказаних прийменників? Чи, навпаки, посилати всіх на три літери, тобто на «ВНА»?
Свого часу одна з викладачів університету ображалась невірним вживанням слова «шкода». За її словами, шкода́ (наголос в кінці слова), означає «плювати на когось», а ось шко́да (наголос в середині слова), це як раз «жаль» («Чого мені її шкода, чого мені її жаль" Т.Шевченко). Здається, тут немає протиріч, і українцям, в принципі, байдуже, чи шкода́, чи шкода́. А от з прийменниками — інша історія.
З другого боку, розбіжності вживання прийменників "в — на" стосуються лише росіян. Адже і поляки, хто може зрозуміти їхні резони, теж вживають "на Україні"). І не тільки польською – щоб переконатись, можна зайти на сайти посольств і консульств. Навряд чи вдасться пригадати обурення з цього приводу.
Тому можна стверджувати, що українці підняли прийменник "в" на щит своєї ідентичності саме через росіян. Це вже аксіома, що путінська Росія не поважає не лише інші мови, але й інші народи, звичаї, інші території. Однак треба повернутись до питання, на що ми готові у цій мовній війні: плюнути під ноги, натовкти пику, роздерти на шматки. Так, напевно, треба акцентувати увагу, проговорювати, що наші мовні правила такі-то і такі. Проте також важливо не перетворювати війну прикметників на війну людей.
