У написаних дослідниками біографіях Пушкіна простежуються суцільні дивацтва, недомовленості, або навіть просто міфи. Почнемо з найпростішого питання – звідки Пушкін мав гроші на життя, та ще й таке бурхливе, як він його описував. Батько з матір'ю, за його словами, «гроші йому не давали зовсім», дрібні публікації теж особливо не оплачувались. Серед його друзів багато хто балувався віршами, але навіть найталановитіші вірші навряд чи давали їм можливість нехтувати службовими обов'язками, як це робив Пушкін. Відповідь проста. По випуску з ліцею Пушкін став державним службовцем, і грошове утримання службу таки становило головну статтю його доходів. Підтримуване протягом багатьох років уявлення про Пушкіна, як про трутня на государевій службі, навіть якщо воно було певною мірою ініційоване самим поетом, непробачно для дослідників і досить образливо для того, хто був і залишається гордістю Росії. Не працювати і жити за державний рахунок, не приносячи користі Батьківщині – це суперечило і внутрішнім переконанням Пушкіна. І якщо донедавна подібна, зовні розгульна поведінка Пушкіна, уявлялась як своєрідна форма протесту самодержавству, то нами подібні помилки мають бути усунені.

Отже, 9 червня 1817 року дев'ятнадцятий за рангом успішності вихованець Царськосельського ліцею Олександр Пушкін, випущений у світ чиновником 10 класу (згідно «Табелю про ранги») у званні колезького секретаря, отримав призначення до «Колегії закордонних справ» на посаду перекладача, з грошовим забезпеченням 700 рублів за рік. Колегію закордонних справ було створено Петром І у 1721 році для виконання, передусім, розвідувальних завдань. Невипадково автори «Нарисів з історії російської зовнішньої розвідки» під редакцією Є. Примакова (директор Служби зовнішньої розвідки Росії 1991—1996 рр.) докладно оповідають про діяльність Колегії – попередниці іноземного відділу ВЧК-ОГПУ,  пізніше Першого головного управління КДБ СРСР та нинішньої Служби зовнішньої розвідки Росії. Це була єдина установа, яка підкорялася не Сенату, а безпосередньо імператору – подібно до того, як нинішня Служба зовнішньої розвідки підпорядковується лише президентові Росії. Колегія закордонних справ включала Секретну експедицію, яку називали ще «політичним департаментом», оскільки воно займалося політичною розвідкою. Одним із співробітників Секретної експедиції і став Олександр Сергійович Пушкін. Зі зрозумілих причин він не залишив спогадів про те, чим займався у Колегії, бо це була секретна інформація.

Будучи прийнятий заочно ще з часів навчання в ліцеї до літературного товариства молодих людей «Арзамас», Пушкін виконував доручення старшого товариша по роботі в Колегії закордонних справ С.Уварова (псевдонім «Старушка»). Тут він написав патріотичну поему про руських богатирів «Руслан та Людмила» , опубліковану у травні 1820 року. Час від часу Пушкін складав образливі для керівництва епіграми, за що його, нібито у вигляді покарання, вислали на нове місце роботи. Була вигадана також легенда про те, що він опозиційний до влади, як деякі теперішні нібито опозиціонери. Тобто це звична російська практика – створювати нібито опозицію, серед якої є її інформатори, які отримують завдання у певний час наносити нищівні удари по справжній опозиції. Так само, як Росією впроваджуються агенти в державні, політичні і безпекові структури України та інших держав світу, нібито патріотичні за їхньою риторикою, але які у будь-який момент без вагань виконують конкретні накази з Кремля.

Таким чином, Пушкін був нібито засланий на південь Російської імперії за неналежну поведінку та порочні вірші. Офіційна влада не спростовувала розхожі домисли з приводу причин від'їздів Пушкіна. Справді, не оголошувати же, що співробітник Колегії закордонних справ Олександр Пушкін від'їхав за службовою потребою для виконання секретної місії напередодні війни з Туреччиною. За офіційною версією Пушкін прибув до Катеринослава (зараз – Дніпро, Україна) на місце служби 17 травня 1820 р. Через тиждень, після купання в Дніпрі, він, нібито, «захворів на лихоманку» і його офіційно відпустили лікуватися на Кавказ на два місяці!!? Цікавий спосіб лікування лихоманки, замість постільного режиму. Саме у цей час у Катеринославі «зовсім випадково» з'явилася родина знайомого генерала Раєвського, якого очікував Пушкін. Для хворого це була дивна «лікувальна» подорож. Маршрут – Ставрополь, Володимирський редут, станція при річці Безіменна, Міцний окоп, Царицинський редут, Темижбек, Кавказька фортеця, Казанський редут, Тифліський редут, Ладозький редут, Усть-Лабинська фортеця, Карантинний редут, Катеринодар, Мишастовка, станіла Івановська, Копил (зараз Славянськ), Курки. Далі — Темрюк, Пересип, Сінна. Нарешті, 14 серпня він опиняється у Тамані. Перебирається до Криму, випливає з Керчі до Феодосії та звідти на військовій бригантині до Гурзуфа. З Гурзуфа разом із молодим Раєвським Пушкін верхи на конях добирається до Ялти. Звідти через Місхор та Алупку прямує до Бахчисараю. Цю поїздку поета прикордонними районами та частинами цілком можна вважати розвідувальною та інспекторською, але ніяк не оздоровчою прогулянкою. І хіба можна сприймати розповідь про те, що засланого царем опального чиновника через застуду раптом відпускають на відпочинок зі знайомим генералом, що випадково проїжджає повз? Щоб хворого вилікувати, потрібно просто укласти того в ліжко, а не тягнути сотні верст у колясці по вибоїнах. Та й Кавказ з Кримом лежать осторонь дороги до Кишинева — місця проживання Пушкіна у наступні роки" (С.Ю. Порохов. Секретне життя Пушкіна . СПб., 2004, с. 60.). Під час подорож Пушкін писав об'єктивні доповіді та матеріали, де критично оцінювалися дії російської армії, а також її головнокомандувач.

У 1824 році поліцією в Москві було відкрито листа Пушкіна, де той писав про захоплення "атеїстичними вченнями". До того ж почала поширюватися антихристиянська поема "Гавриіліада", присвячена М. Олексієву – кишеневському другові Пушкіна. Це спричинило відставку поета від служби та посилання на розпорядження імператора Олександра I у сімейний маєток Михайлівський. У цьому засланні поет щасливо пережив виступ у Санкт-Петербурзі своїх нібито друзів – декабристів, серед яких він відігравав роль інформатора та провокатора. Пізніше більшість цих декабристів заарештували, багатьох стратили і вислали на каторгу. У липні 1826 року за вироком Верховного кримінального суду було повішено п'ятеро з них: Рилєєв, Пестель, Каховський, Муравйов-Апостол, Бестужев-Рюмін. Після повного розгрому декабристів у вересні 1826 року імператор Микола I наказує Пушкіну прибути у Москву " у своєму екіпажі вільно, під наглядом фельд'єгера над вигляді арештанта". Подейкують, що під час зустрічі з поетом Микола сказав ключову фразу: "Я буду вашим цензором". Після цього усі подальші звернення Пушкіна до імператора, усі питання, пов'язані з виданням його творів, вирішення проблем йшли безпосередньо через Головного начальника Третього відділення графа Бенкендорфа . Повна назва Третього відділення російською – "Третье отделение Собственной Его Императорского Величества канцелярии" — орган політичного розшуку і слідства в Російській імперії, заснований за Миколи І (1826) з метою боротьби проти революційних і опозиційних рухів та організацій, нагляду за слідством у політичних справах, за політичними тюрмами тощо.

За 11 років, з 1826 р. і до своєї загибелі в січні 1837 р., Пушкін написав Бенкендорфу 58 листів, в середньому, один лист — кожні два місяці. Крім листів, Пушкін майже щотижня навідувався до Третого відділення – розмовляв із Бенкендорфом та спілкувався з його співробітниками. Вечорами він часто бував у Бенкендорфа вдома, щоб засвідчити свою повагу. Такою була інтенсивність контактів за 11 років. Їм обом ці зустрічі були цікавими. У 1828 р. Бенкендорф попросив Пушкіна підготувати записку "Про народне виховання", тобто по суті про виховання патріотизму (характеристика проблеми, висловлювані ідеї, позиція осіб, стурбованих просвітництвом і вихованням). Пушкін написав гарну доповідну записку. Він відзначив роль престолу у вихованні росіян, роль патріотизму, згубний західний вплив, зазначив рукописи, що ходять по руках у навчальних закладах, наголосив на проблемі виховання у навчальних закладах, необхідності системи інформування серед вихованців.

Бенкендорф високо оцінив записку Пушкіна про "Народне виховання". І сказав у своєму оточенні: "Він все-таки порядний шалопай, але якщо вдасться направити його перо та його промови, то це буде вигідно". Пропозиція про співпрацю, по суті, пропозиція стати агентом Третього відділення надійшла Пушкіну від Олександра Івановського – співробітника Бенкендорфа. Він розмовляв про це з Пушкіним у нього вдома, коли той хворів, був у депресії після відмови у проханні поїхати до Парижа. І Пушкін, зрештою, погодився із пропозицією Івановського.

Пушкін ідейно підтримав політику царя у справі придушення заворушень у Польщі 1830–1831 років, підтримав дії військ генерала Паскевича, які утихомирювали бунтівників, нещадно вбиваючи поляків. Підтримав своїми висловлюваннями та оцінками, а головне – своїм поетичним словом, спочатку, ще до взяття Варшави, у вірші "Наклепникам Росії" (рос. "Клеветникам России"), де пише не лише про Польщу. Він кидає закид освіченій Європі. Адже докор і дотепер сучасний. Саме цим займають зараз російські пропагандисти на усіх каналах Росії.

"И ненавидите вы нас…

За что ж? ответствуйте: за то ли,

Что на развалинах пылающей Москвы

Мы не признали наглой воли

Того, под кем дрожали вы? …

За то ль, что в бездну повалили

Мы тяготеющий над царствами кумир

И нашей кровью искупили

Европы вольность, честь и мир?"

А після звістки про взяття Варшави, що збіглося з роковинами Бородінської битви, Пушкін пише переможний імперський вірш "Бородинська річниця".

"Сбылось – и в день Бородина

Вновь наши вторглись знамена

В проломы падшей вновь Варшавы;

И Польша, как бегущий полк,

Во прах бросает стяг кровавый —

И бунт раздавленный умолк.

…………………………………..

Куда отдвинем строй твердынь?

За Буг, до Ворсклы, до Лимана?

За кем останется Волынь?

За кем наследие Богдана?

Признав мятежные права,

От нас отторгнется ль Литва?

Наш Киев дряхлый, златоглавый,

Сей пращур русских городов,

Сроднит ли с буйною Варшавой

Святыню всех своих гробов?"

Його пропагандистські зусилля не пройшли даремно. Багато в чому під впливом Пушкіна тодішня російська громадська думка з розумінням сприйняла дії імператорської влади щодо Польщі та перетравило буркотіння Європи з цього приводу. А Пушкіну дозволили працювати в архівах над історією Петра I. Крім того, він був зарахований на службу до Колегії закордонних справ (номінально) із платнею 5 тисяч рублів на рік.

Відтоді Пушкін був всебічно обласканий владою. Коли Пушкін вирішив видавати "Літературну газету", звернувся по допомогу до Бенкендорфа. На прохання Третього відділення йому було виділено із казни 20 тисяч, потім ще 30 тисяч рублів. Величезні гроші на той час. На які можна було купити не тільки загородний дім у Москві, але й яхту і віллу в Італії, як сьогоднішній обласканий владою пропагандист Соловйов.

Ще раз Пушкін звернувся до Бенкендорфа під час конфлікту з тодішнім міністром освіти президентом Академії наук Сергієм Семеновичем Уваровим, який займався друкованими виданнями. Бенкендорф врегулював скандал із епіграмою Пушкіна на Уварова, внаслідок чого Пушкін був йому дуже вдячний.

У 1831 році Пушкін пише Бенкендорфу: "Якщо государю імператору угодно буде задіяти перо моє, то намагатимуся з точністю і старанністю виконати волю Його величності і готовий служити йому в міру моїх здібностей. У Росії періодичні видання не є видавництвами різних політичних партій (яких у нас не існує), і уряду немає потреби мати свій офіційний журнал; проте загальна думка має потребу бути керованою. З радістю взявся б я за редакцію політичного та літературного журналу, тобто такого, у якому друкувалися б політичні та закордонні новини. Біля нього поєднав би я письменників з обдаруваннями і таким чином наблизив би до уряду людей корисних, які все ще дикують, даремно вважаючи його неприязним до освіти". Тут у Пушкіна з'явилась ідея, що обігнала час – "загальна думка має бути керованою", яка в наш час стала квінтесенцією російської пропаганди.

4 січня 1832 року Пушкін підписав два присяжні листи : Клятвена обіцянка і Текст із присягою. На першому документі у Колегії закордонних справ (теперішнє МЗС) він значиться як "колезький секретар", а на другому у Третьому відділенні (теперішнє ФСБ) – "титулярний радник". Вже у боротьбі зі справді опозиційним до влади П. Чаадаєвим А. Пушкін виступив гідним партнером Третього відділення. Петро Чаадаєв, енциклопедично освічений, у минулому офіцер гвардії, учасник війни з Наполеоном, друг декабристів і Пушкіна дозволив собі написати наступне про Росію і росіян. "Самотні у світі, ми нічого не дали світу, нічого не навчили його; ми не внесли жодної ідеї в масу людських ідей, нічим не сприяли прогресу людського розуму, і все, що нам дісталося від цього прогресу, ми спотворили. З першої хвилини нашого суспільного існування ми нічого не зробили для спільного блага людей; жодна корисна думка не народилася на безплідному ґрунті нашої батьківщини; жодна велика істина не вийшла з нашого середовища; ми не дали собі праці нічого вигадати самі ... "

Пушкін має висловитися, висловити своє розуміння Росії, – такого висновку дійшов Бенкендорф. І Пушкін висловився. Його лист ходив у суспільстві і він остаточно розколов російських опозиціонерів того часу, розмежував "слов'янофілів" та "західників". У "листі" Пушкін заперечував Чаадаєву: "Що ж стосується нашої історичної нікчемності, то я рішуче не можу з вами погодитися… ні за що на світі я не хотів би змінити батьківщину або мати іншу історію, крім історії наших предків, такою, якою нам Бог її дав".

На державній службі Пушкін перебував до кінця своїх днів. В останні роки життя поет вже настільки наблизився до імператора, що став частим гостем у сім'ї монарха, став подібно до Карамзіна "історіографом імперії". Йому доручали дослідження найскладніших етапів російської історії – державне будівництво Петра I, бунт Пугачова та ін. До речі, на написання історії Пугачівського бунту Пушкін отримав від Бенкендорфа 40 тисяч рублів сріблом. До останніх днів свого життя Пушкін залишався послідовним прихильником монархії. Його близькість до декабристів надумана. Зустрівшись із найвидатнішим членом Союзу Благоденства ілюмінатом Пестелем, про видатний розум якого Пушкіну розказали  декабристи, поет публічно принизив його, називаючи жорстоким і сліпим фанатиком. Як таємний агент Третього відділення він був введений і до популярних тоді масонських лож. Він публічно критикував і принижував найвидатнішого діяча масонської змови на півночі Росії — поета Рилєєва. Політичні вірші Рилєєва "Думи" Пушкін називав "поганню" і говорив, що їхня назва походить від німецького слова Dumm (дурень).

Однією з основних тем його художніх творів стає проблема народного та освіченого самодержавства. Про це його твори "Борис Годунов", "Капітанська донька", "Арап Петра Великого" і "Історія Пугачова". На початку 1820-х Пушкін служив у столиці прикордонної Бессарабії – Кишеневі, де тоді був великий гарнізон російських військ. І якби ненароком разом з патріотичними і великодержавними мотивами в його віршах звучать окремі нотки антисемітизму, що практикувалося тоді на державному рівні. Цей антисемітизм, що пропагується походу, є тим більш цікавим, враховуючи ту обставину, що сам Пушкін веде свій родовід від ефіопських євреїв. Хоча тоді слово "жид" було загальновживаним для позначення віруючих євреїв — іудеїв в Україні, Польші та на півдні Росії.

"Проклятый город Кишинев!

Тебя бранить язык устанет.

Когда-нибудь на грешный кров

Твоих запачканных домов

Небесный гром, конечно, грянет,

И — не найду твоих следов!

Падут, погибнут, пламенея,

И пестрый дом Варфоломея,

И лавки грязные жидов:.."

Ну і ще декілька рядків від Пушкіна про волелюбну Польщу та "жидів" з позиції нікчемного інтелігента-ліберала. Сьогодні нічого не змінилося, російська пропаганда продовжує критикувати лібералів.

"Ты просвещением свой разум осветил,

Ты правды чистый лик увидел.

И нежно чуждые народы возлюбил

И мудро свой возненавидел.

Когда безмолвная Варшава поднялась

И ярым бунтом опьянела,

И смертная борьба меж нами началась

При клике "Польша не згинела!",

Ты руки потирал от наших неудач,

С лукавым смехом слушал вести,

Когда разбитые полки бежали вскачь

И гибло знамя нашей чести.

Когда ж Варшавы бунт раздавленный лежал

Во прахе, пламени и дыме,

Поникнул ты главой и горько возрыдал,

Как жид о Иерусалиме."

Цілком на кшталт сучасного російського агітпропу Пушкін висловлювався щодо необхідності посилення цензури, проти лібералів, правозахисників, гламуру і навіть США.

Пенсія, призначена Наталії Гончарової після смерті А.С.Пушкіна, становила 10 000 рублів — це був розмір двох пенсій чиновника на рівні генерала. Таким чином, було призначено сумарну пенсію за двома державними відомствами, в яких він офіційно проходив службу і де отримував зарплатню —  МЗС і Третє відділення (сучасне ФСБ).

P.S. Якось А. Пушкін запропонував М. Гоголю написати злободенний твір у своєму журналі "Сучасник" на тему свавілля чиновників, передавши йому сюжети "Мертвих душ" та "Ревізора", що в наш час можна назвати держзамовленням. Справа в тому, що однією з експедицій Третього відділення була "Припинення корупції, хабарництва та посадових злочинів". Але це вже зовсім інша історія, про М. Гоголя.