Як відомо, в Україні президенти не саджають президентів – минулих чи майбутніх. І не тому, що очільники держави такі людинолюбці, а тому, що склалася певна традиція. Однак з кожного правила бувають винятки. І як позаминулий вже встиг пересвідчитися на власному досвіді, порушення цієї традиції до добра не доводить. Питання в тому, чи зрозуміє це теперішній.
Вперше опубліковано в Газеті.юа 16 січня
Траєкторія української свободи
Події останніх літ і днів в Росії, Білорусі та Казахстані наочно продемонстрували, що Україна – особлива країна. У нас одні політичні лідери переважно не вбивають і не саджають інших, а армія не стріляє в народ. Причини такої «поблажливості» криються у традиції змінюваної влади. Сьогодні ти президент, а завтра ні, тому є сенс тримати себе в руках під час каденції. Бо хтозна, як воно потім повернеться.
Великий розрив України з рештою пострадянського простору припадає на кризові 1993-1994 роки. В Москві Борис Єльцин, не змігши домовитися із парламентом, у жовтні 1993 року наказав розстріляти його з танків. Лідери опозиції, Олександр Руцькой та Руслан Хасбулатов до лютого наступного року просиділи в СІЗО. Була ухвалена нова конституція, яка перетворила Росію на суперпрезидентську республіку. Подальша війна в Чечні та прихід до влади Володимира Путіна стали наслідками тієї міні громадянської війни в Москві.
В липні 1994 року на перших президентських виборах у Білорусі переміг Олександр Лукашенко. Зманіпулювавши референдумом 1996-го, він просидів в кріслі 7 років замість 5, а на референдумі 2004-го зняв обмеження на кількість каденцій. В результаті низки сфальшованих голосувань із підкупом, залякуваннями та вбивствами опонентів Лукашенко вже вшосте оголошує себе президентом.
Україна у липні того ж 1994 року не набагато відрізнялася від сусідів – такий же економічний занепад, така ж гостра політична криза. Однак тодішній глава держави Леонід Кравчук не став судомно хапатися за владу, а у чесній боротьбі відступив посаду Леоніду Кучмі. Так була закладена традиція, завдяки якій траєкторії нашої країни та Росії з Білоруссю суттєво розійшлися.
Це не означає, що процес зміни влади в Україні був безпроблемний. Убивства незручних журналістів – були. Протистояння президентів з прем'єрами – скільки завгодно. Навіть операцію «наступник» 2004 року ледь не протягнули. Однак у вирішальну мить Кучма не наважився застосувати силу проти народу.
У чому причина того, що Кравчук, Кучма та Віктор Ющенко зберігали цей крихкий баланс, ще належить з'ясувати. Моя гіпотеза проста – попри усю відмінність у походженні, досвіді та особистих якостях, кожен з них підпадав під визначення «інтелігенції». Номенклатурна, технічна, економічна – але інтелігенція. І цього їм було достатньо для розуміння – є речі, які рухати не варто.
А потім «і-фактор» зник.
Виняток, який унаочнив правило
Наступний президент Віктор Янукович не просто не був інтелігентом. Цей доктор наук і «проффесор» був майже еталонним антиінтелігентом. Суть інтелігентності – не в знанні поезії Анни Ахматової чи прози Антона Чехова, а в усвідомленні власної недосконалості. Ефект Даннінга – Крюґера: бовдури нездатні второпати, що вони бовдури, тому вони постійно роблять помилки і навіть не усвідомлюють їх.
І саме тому, дорвавшись до найвищої влади, Янукович легко зруйнував усталену до нього традицію. Зокрема – посадив Юлію Тимошенко, кинувся в обійми Росії та наказав стріляти у людей на Майдані. А що ж тут такого – бачу ціль, не бачу перешкод. Ймовірно, в його голові усі попередники (згадайте, наскільки презирливо звучало тоді це слово) були слабаками, нездатними розправитися із ворогами. А ось він-то всім їм покаже.
Не варто й нагадувати, чим то завершилося. Замість відбути два терміни і при цьому казково збагатитися, Янукович не досидів і першого, втративши і перспективи, і майже усе награбоване. Можна припустити, що спостерігаючи за придушенням протестів у Білорусі та Казахстані, він жалкує лише про недостатню жорстокість по відношенню до «майданутих». Боюся, йому і до голови не приходить проста річ – він втратив посаду не тому, що був недостатньо Путіним, а тому, що був надміру Путіним. Україна – не Росія, тут це не працює.
Чи посадить шостий п'ятого
До Петра Порошенка склався величезний перелік претензій – і під час його каденції, і, особливо, після 2019 року. Як прості громадяни, так і позитивні блогери на зарплаті в нинішньому Офісі хочуть знати, чому «Ахметов не сидить» чи «Медведчук не сидить». Я можу зрозуміти українців, спраглих крові ворогів Майдану. Але ще краще я розумію Порошенка, якому було потрібно відновити Україну після Януковича, але в жодному випадку не застосовуючи інструментів Януковича. Йшлося про термінове зшивання країні на тлі зовнішньої агресії – будь-які політичні розбірки у цей час могли стати для держави фатальними.
Крім того згадайте, як ганили п'ятого за невдалі вислови типу «дорогенька», за сміховинні 3 тисячі доларів в офшорах чи відпустку на Мальдівах. Уявіть, що б з ним зробила вільнолюбна, але часто не надто відповідальна преса за реальний тиск на опонентів? Ну і про європейців у «білих польтах» забувати не слід – вони і так глибко турбувалися зростанням симпатій українців до Бандери, щоб заплющувати очі на позасудові розправи.
Коротше кажучи, інтелігент Порошенко всі ці загрози чудово розумів, тому під суд пішли лише ті, чия вина була очевидною. І якщо Янукович посадив Тимошенко «по беспределу„, то його самого судили у максимально відкритий спосіб, ані найменше не порушуючи закону.
Але Володимиру Зеленському, здається, це все невтямки. Він бачить у Порошенку реальну загрозу, а в його ув'язненні – порятунок власного рейтингу. І якщо Порошенко зумів засудити Януковича за державну зраду, то значить і самого Порошенка можна притягти за тим самим звинуваченням – процедура ж апробована.
Принаймні, так йому можуть пояснювати правники Офісу зрозумілою для нього мовою.
І тут на ефект Даннінга – Крюґера накладається ще й карго-культ по-українські. Всім відомо, як американські вантажні літаки стали причиною появи нового релігійного культу на островах Океанії під час Другої світової війни. І так само всім має бути відомо, що солом'яні моделі машин, радіовеж та приладів не працюють. Карго зі США так і не прибуває.
Подібним чином сліпе мавпування справи Януковича в нових умовах – це і є наш карго-культ від «найздібніших» юристів Офісу. Четвертий президент письмово закликав іноземні війська окупувати Україну – і це було доведено реальним процесом аж через 5 років! За зрозумілого усім звинувачення, максимально повної джерельної бази та безлічі свідків. Шостий намагається закинути п'ятому закупівлю вугілля у терористів з ОРДЛО. Що в цих справах спільного, окрім гучних слів про держзраду – хтозна.
Можна було б зрозуміти логіку Зеленського, якби він звинуватив Порошенка у незаконному збагаченні чи зловживанні владою. Народ у нас не любить багатих, це факт, тож були б підстави сподіватися на суспільну підтримку обвинувачення. Але чи багато людей (не на зарплаті в Офісі) реально повірять у зраду Порошенка? Не думаю.
А крім того, якщо п'ятий – зрадник, то під підозрою і всі його прихильники, і соратники, чи не так? Зразу після Майдану щирих прибічників Януковича суттєво поменшало. Нікому не хотілося асоціюватися зі злочинцем-невдахою. Президент втік, і вчорашні активісти-регіонали плювали йому вслід. А тут Порошенко залишається в Україні. Зеленський всерйоз думає, що мільйони людей змиряться з ярликом «прихильників зрадника»? Повірять, що «зрадник» організував безвіз, нове військо, закон про мову і Томос? Справді? Тоді у мене для теперішнього погані новини.
Ну і наостанок – постачання вугілля з непідконтрольних територій і зараз іде повним ходом. Якщо Порошенка зараз засудять за цим звинуваченням, то за ним же автоматично судитимуть і Зеленського після завершення каденції. Невже нікому йому про це сказати? Чи це мовчання навпаки – свідомий спосіб оточення тримати шостого під контролем? Не залишити йому навіть коридору для маневру?
Будь-який з цих варіантів – маловтішний.
Рубікон
Наукове осмислення режиму Януковича лише розпочинається, але вже зараз видно, як шостий наслідує шлях четвертого. Зеленський зібрав більшість у Раді та ввімкнув «турборежим», поставив під свій контроль СБУ і НБУ, його посіпаки неодноразово зазіхали на державну мову, корупція не лише не зменшилася, але й стала більш видимою, податківці грабують малий бізнес і все активніше зазирають у гаманці громадян. На порозі – енергетична та продовольча криза.
Лише одне по-справжньому відділяє теперішнього президента від позаминулого – головний опонент на волі. Страх Януковича перед конкуренцією із Тимошенко привів її в тюрму, а його – в обійми Росії із закономірним фіналом. Якщо особиста відраза Зеленського до Порошенка переважить здоровий глузд – станеться те саме.
В Ізраїлі Бен Гуріон та Менахем Бегін ненавиділи один одного, а між підконтрольними їм рухами «Хаган» та «Іргун» не раз траплялися збройні сутички. Однак за першого прем'єра незалежної держави Гуріона Бегін був депутатом, а не політв'язнем, і згодом сам став прем'єром.
Зеленський відчайдушно мріє перетворити Порошенка на Януковича, але при цьому не помічає, як перетворюється на Януковича сам. Залишився буквально один крок.
І 17 січня стане ясно, чи перейде він Рубікон.
Підписуйтеся на мій фейсбук, там іноді буває цікаво)
