Тімоті Снайдер: Путін давно мріяв про світ без українців. Тепер ми бачимо, що це означає

 

Десять років тому він запропонував, слідом за нацистським мислителем-юристом Карлом Шміттом і російським фашистським філософом Іваном Ільїним, якого Путін вважає вчителем, починати політику з розрізнення друга і ворога. Україна була вимушеним другом, ворогом був той, хто не розумів, що українці — частина російської цивілізації. Для Путіна «єдність душ» росіян і українців була волею Бога, захищеною актом очищаючого насильства.

 

У довгому липневому есе Путін стверджував, що української нації не існує. Доповнюючи свої більш ранні заяви іншими, які він представив як історичні, Путін писав про «єдність» росіян і українців. Захід збив українців з пантелику, змусивши повірити в те, що у них є своя окрема ідентичність, але це можна виправити.

 

Це перегукувалося з думкою Гітлера. Фюрер також вважав українців природним колоніальним народом, який, одного разу звільнившись від нібито єврейського керівництва Радянського Союзу, з радістю служитиме новим господарям. Дмитро Медведєв скоротив розрив між цими двома позиціями, ясно давши зрозуміти, що український уряд дискваліфікований президентом-євреєм. За кілька тижнів до вторгнення Росія відмовилася вести переговори з Україною, представивши її васалом [США].

Путін продовжив суперечку 21 лютого, заявивши, що російські війська увійдуть в Україну, тому що українська держава — штучна. Оскільки Україна була «повністю створена Росією», Росія мала право виправити свою помилку.

 

Стверджувати, що немає ані нації, ані держави, значить претендувати на право їх знищити. «Денацифікація» і «демілітаризація» — дві цілі війни, про які Путін оголосив 24 лютого, в день початку вторгнення, — означали не що інше, як це.

 

«Денацифікація» означає усунення людей, які не розуміють, що Україна є частиною великої Росії. Легко увійти в оману через збочену відсилку до нацистів, оскільки Україна — демократія з президентом-євреєм, а російські бомби вбили навіть вцілілого у концтаборі. Але за цим ховається політика: «денацифікація» для Путіна означає всього лише дозвіл вбивати або депортувати. Оскільки термін «нацист» не відноситься ні до кого конкретно, він є виправданням нескінченної війни і чисток. Поки українці чинять опір, будуть і «нацисти», яких потрібно карати.

 

«Демілітаризація» означає руйнування суверенної держави силою, що включає в себе усунення всіх, хто здатний зберегти елементарні форми суверенітету. Первісною метою війни було захоплення (і, імовірно, знищення) українського керівництва, яке Путін 24 лютого охарактеризував як «антинародну хунту», а наступного дня — як «наркоманів і неонацистів».

 

16 березня в ході гарячкової промови, назвавши своїх внутрішніх критиків «зрадниками» і «покидьками», Путін назвав росіян, що мають зв'язки із Заходом, «мошкарою». На його думку, українці — це росіяни, яким подобається Захід. Їх треба виправити силою – «очистити» або «виплюнути», як він висловився в тій мові.

 

Путін передбачав крах України за два дні. Цього не сталося, але відповідна пропаганда була навіч. Декларація про перемогу була випадково опублікована офіційною російською прес-службою РІА Новини 26 лютого. У ній всі теми путінського геноциду були відтворені з точки зору «нової епохи». Української держави більше немає, а населення її території з радістю прийняло російське панування. «Єдність» досягнуто через «вирішення українського питання». Української держави «більше ніколи не буде», а маси задоволено пристосувалися до життя в якості «малоросів».

 

Відстань між цими фантазіями та реальністю гарантує нинішні звірства. Путін не може визнати помилку, і він мусить спробувати підпорядкувати світ своїй фантазії. Перемога може означати тільки країну, зруйновану настільки, що у залишків населення без громадянства не буде іншого вибору, окрім як визнати, що вони належать іноземній державі, підкоритися російському поліцейському контролю і перевихованню на все життя, і змиритися з тим, що їхні діти будуть виховуватися як росіяни без будь-яких свобод, які вони знали, будучи українцями.

 

Ці наміри видно в тому, як ведеться війна: продовжують прибувати загони вбивць, а місцеві еліти продовжують зникати. Тисячі українців були депортовані до Росії проти їхньої волі. Лікарні, школи та цивільні бомбосховища знову і знову стають мішенями. Четверта частина населення у 44 мільйони людей була переміщена в результаті війни.

 

Слова Путіна чітко відображаються в діях його країни в Україні. У статті II Конвенції Організації Об'єднаних Націй про геноцид вказані п'ять дій, які відповідають її визначенню «геноциду»; всі п'ять були вчинені російськими військами в Україні. Що стосується доказів намірів: Путін зізнавався у цьому весь цей час.

 

Українці все це розуміють; ось чому вони воюють. Бачення прагнення Путіна до геноциду може допомогти решті з нас зрозуміти, звідки взялася ця війна, куди вона йде і чому її не можна програти.