Русофобія здавна стала жупелом в устах російських правителів та їхніх посіпак. Русофобією пояснюються антиросійські санкції Заходу. Потребою здолати русофобію в Україні виправдовується теперішня війна. Однак всі ці заяви – лише ширма, покликана замаскувати страшну і незручну правду. А саме, що це Росія – найбільш русофобська країна в світі, а Владімір Путін – найголовніший русофоб в ній!
Російська пропаганда у питаннях боротьби з русофобією тримається на подвійній маніпуляції. З одного боку, вона ототожнює російську державу та народ з російською владою («є Путін – є Росія"), а з іншого – перекладає вину за свої злочини на інших («іншого вибору просто не було"). Таким чином, будь-яка справедлива відплата російській владі за її дії автоматично оголошується русофобією. А оскільки ніхто не хоче бути русофобом (принаймні, в Росії), то й з критикою Кремля доведеться зачекати.
Але якщо звернутися до первісного значення поняття русофобії – страху аж до відрази – то картина починає виглядати інакше. Точніше, правильно говорити "мізорóсія" (як мізантропія), себто "ненависть до Росії", але перший термін уже укорінився, тож залишимо його. Так от, якщо спробувати неупереджено розібратися, хто ж саме найбільше боїться, ненавидить та прагне нашкодити Росії й росіянам, то з'ясується, що це – сама Росія! Точніше, теперішній її правлячий режим.
Я абсолютно серйозно. Жодна інша країна у світі не завдала таких страждань росіянам, як їхня власна, і жоден інший правитель не випив стільки російської крові, як Путін. І цьому є безліч доказів.
Почнемо з найголовнішого – з демографії. Пізній Радянський Союз мало відрізнявся у цьому плані від інших європейських країн – ще з 1964 року народжуваність впала нижче рівня відтворюваності населення (2,1 дитини на жінку). За рахунок Середньої Азії та антиалкогольної кампанії Горбачова в середині 80-х ситуація покращилася, але ненадовго. Уже з 1992 року смертність стабільно перевищувала народжуваність. Міграція дещо виправляла ситуацію, але в цілому тенденція виглядала так: 1993 рік – 148,5 млн людей, 2009 рік – 141, 9 млн людей. Потім дещо взялися за голову – стимулювали народжуваність т.зв. "материнським капіталом" та імміграцію високими доходами. Населення почало зростати – до 147,1 млн офіційно у минулому році (але насправді менше: без 2 млн мешканців окупованого Криму, та й ще 3-4 млн – це просто приписки, тож йдеться просто про припинення вимирання). В період між 2012-м та 2014 роком вдалося навіть досягти рівноваги між народжуваністю та смертністю.
І якби Росією правили справжні патріоти, вони в цьому місці зупинилися б і залишили народ у спокої. Так, через низьку народжуваність та алкоголізм етнічні росіяни поступово заміщувалися б молодшими та енергійнішими мігрантами, але цей процес зайняв би століття. Можна було б вкласти мільярди нафтодоларів не у гонку озброєнь, а в охорону здоров'я та соціальні програми – і покращити стан справ у найбільш депресивних регіонах. Однак в Кремлі засіли явні русофоби, для яких російський народ – не цінність, а такий самий ресурс, як газ, і якого так само не шкода.
В результаті росіян у 2014 році кинули в топку імперіалістичної війни проти України, яка з 2022 року набула характеру світової. Число народжень почало поступово знижуватися, а смертей – зростати. Якщо у 2014 році народилося 1,9 млн людей, то 2019-го – 1,4 млн. 500 тисяч людей просто "випарувалося" з демографічного балансу. І на тлі цих зрушень навіть 50 тисяч смертей російських вояк в Україні взагалі не помітні.
І наче б цього було мало, в Росію прийшов коронавірус. Повна деградація медичної системи, провал організаційно-карантинних заходів та надзвичайне поширення різноманітних теорій змови призвели до втрати щонайменше 1 мільйона людей померлими. Скільки ще передчасно помруть через довготривалі наслідки хвороби – хтозна.
А міграція, всупереч оптимістичним прогнозам влади, майже не рятує ситуації. В "доковідну" добу в Росії проживало 11,6 млн іммігрантів, однак і емігрантів нараховувалося майже 10 млн, з яких половина виїхала саме за президентства Путіна. Не варто й говорити, що внаслідок пандемії та великої війни кількість приїжджих впала, а втікачів – суттєво зросла.
Якщо підсумувати, то за першу половину правління Путіна, з 2002-го по 2010 рік, кількість етнічних росіян в Росії зменшилася на 5 млн. Поза всяким сумнівом, ця тенденція збереглася й донині – що виграли на збільшенні народжуваності, то програли на пандемії, еміграції та війні. Яка ще країна, крім Росії, могла допровадити до зникнення 10 млн росіян? І якщо це не русофобія, то що тоді русофобія?
Втім, не Путіним одним. Майже усі його "великі" попередники: Невський, Грозний, Петро, Сталін, – активно вирішували свої задачі за рахунок життів підданих. Винятком був хіба Олександр ІІІ. Більшість ж не жаліли ані чужих, ані своїх. З давніших часів у нас не залишилося даних, але, наприклад, за Петра убитими і втікачами Росія втратила майже 20% населення. Недивно, що в народі царя величали Антихристом! Так само, якщо вивести за дужки втрати безпосередньо на полі бою, то Сталін убив значно більше етнічних росіян, ніж Гітлер.
Коротше кажучи, активна дієва русофобія з великою кількістю жертв – ознака більшості російських правителів.
Приблизно такою ж є ситуація і в економіці. Навіть за наскрізь брехливою офіційною статистикою видно, як Путін у перші свої строки давав росіянам жити і багатіти, а потім взявся за їхнє розкуркулення.
Отже, 2000 року реальні доходи населення становили плюс-мінус 45% від рівня 1991-го. 2013 року вони сягнули максимуму – без малого 140%, а вже 2018-го знизилися до 120%. І це ще до пандемії та великої війни! Сукупні доходи росіян 2010 року становили 1070 млрд доларів, на піку 2013-го – 1402, а 2020 року впали до 861 млрд доларів. При цьому вартість "продуктової корзини" з 2007-го по 2018 рік зросла з 1688 рублів до 4380 рублів. Пенсійні накопичення в Росії як були заморожені 2014 року, так і не розморожені досі. З 2019 року почалося зростання пенсійного віку на 5 років. Тож немає значення, скільки отримує державний бюджет від продажу нафти і газу – середній росіянин невпинно та невідворотно біднішає від самого початку путінської авантюри 2014 року. А всім спробам розбагатіти завдяки власному розуму невпинно кладе край ФСБ. Найбільші путінські посіпаки ковтають ЮКОС, а товариші майори – всіляку дрібноту в міських масштабах.
І це також – стара російська традиція. Вислів "не жили багато, нічого й починати" не вчора з'явився. Росія охоче обкрадала своє населення і відразу після революції, і, особливо, в добу Голодомору, і під час грошових реформ 1961-го та 1991 років. Найвідоміше міське антирадянське повстання 1962 року в Новочеркаську було спровоковане різким підвищенням цін начебто "на вимогу трудящих". Про те, що Московське царство та Російська імперія взагалі функціонували завдяки рабській праці селян, можна й не говорити. Постійні переділи землі всередині общини теж не сприяли накопиченню багатств. І навіть коли кріпацтво 1861 року на позір скасували, селян все одно залишили у борговій кабалі на 20 років.
Отож, якщо свідоме і навмисне тримання свого населення у злиднях – це не русофобія, то що ж тоді русофобія?
І куди не кинь оком – всюди те ж саме. До середини 17 століття через протидію московської церкви в Росії не було жодного навчального закладу та жодної спеціальної медичної установи. І сьогодні РПЦ – вірний стовп кремлівського режиму та загального мракобісся. За смертністю від алкоголізму (цироз, самогубства та побутове насильство) Росія випереджає США у 3,5 рази. Стільки травм, скільки завдають росіянами їхні власні казарми та тюрми, не завдають жодні іноземні інститути. Та й у своїх під'їздах, будемо відверті, серуть самі росіяни, а не агенти ЦРУ.
І що, хіба сьогодні російська влада не може давати росіянам кращої освіти, ліпше берегти їхнє здоров'я, вберегти від алкоголю та покінчити із дідівщиною та опусканням? Може, але не хоче. Як я вже сказав раніше, росіяни – витратний матеріал Кремля, а за чорнилами для принтеру не ллють сльози.
Оце тотальне безкомпромісне нехтування життям, здоров'ям, багатством та елементарною гідністю росіян і є русофобією у найчистішому вигляді. І ніхто не практикує цю русофобію так послідовно, як російська влада.
Коротше кажучи, найстрашніша та найнебезпечніша країна для росіянина – це Росія. І Україна з Америкою тут ні до чого.
P.S. Так, в Україні теж не все ідеально з доходами, і населення наше теж невпинно зникає через смертність та еміграцію. Але принаймні наша влада не прагне завоювати світ і не приносить своїх співгромадян у жертву геополітиці. Тому серед українських президентів можливо і поширене малоросійство, але не українофобія (крім хіба Віктора Федоровича). А русофобія російських правителів давно перетворилася на правило.
Мій фейсбук
