Як відомо, Віктор Франкенштейн створив свого монстра з обрізків мертвих тіл, добутих у склепах, бійнях і анатомічних театрах. Нинішня спроба російських політиків викопати з-під землі давно покійну Таврійську губернію дуже нагадує старання доктора. І закінчиться вона так само сумно.
Провал «спецоперації», як в Росії сором'язливо називають війну проти України, став очевидним навіть найзавзятішим прихильникам Кремля. Ані «демілітаризації», ані «денацифікації» не відбулося, радше навпаки – українська армія стала сильнішою, суспільство – згуртованішим. У цих умовах Москві нічого не залишалося, як перейти до спроби захопити та утримати якнайбільше земель на півдні та сході України, щоб вести мирні переговори з Києвом із сильніших позицій.
Навіщо ж Кремлю знадобилося публічно обговорювати ідею з Таврійською губернією?
Перша причина вже була озвучена – неможливість встановлення контролю над усією Україною та перехід до стратегії утримання окремих областей. Варіантів, як вчинити із завойованими територіями, по суті, лише два. Можна або організувати проголошення «Херсонської народної республіки», а потім визнати її «незалежність», або безпосередньо включити зайняті райони до складу Росії. Судячи з усього, другий варіант визнаний надійнішим. По-перше, впровадження російської чи «кримської» адміністрації простіше та швидше, ніж пошук достатньої кількості місцевих колабораціоністів для створення ілюзії «незалежного» державного апарату. По-друге, Кремлю тепер уже байдуже – запровадять нові санкції за підтримку сепаратистів чи за анексію. Ну і по-третє, роздача нехай і нелегітимних, але все ж таки російських паспортів сильніше впливає на долю території, ніж документів «ХНР». Щонайменше «ощасливлених» херсонців можна буде мобілізувати до лав армії Росії.
Але друга причина – економічна – анітрохи не менш важлива. Справа в тому, що Крим – це регіон із проблемним господарством. Добре почувалися в ньому лише прибережні міста-держави (Херсонес, Каффа) та крихітні гірські князівства (Феодоро). Великомасштабним утворенням доводилося спиратися на материк. Так, більша частина Боспорського царства розташовувалась на Кубані, а до складу Кримського ханства входила ще й Північна Таврія – інакше продовольства всім кримчанам могло не вистачити.
Логіка ця була зрозуміла російській імперській владі, тому за неї материкові повіти спеціалізувалися на хлібі, півострівні – на всьому іншому. До речі, після першої анексії Криму 1783 року у складі Таврійської області була Кубань – і лише 1820 року Тмутараканський повіт було передано до Області Війська Чорноморського. І так, Херсон до складу Таврії ніколи не входив, будучи столицею окремої губернії. Тож якщо російські чиновники всерйоз взялися за історичні реконструкції, їм доведеться спершу вивчити матчастину.
Революція 1917 року поставила питання приналежності й структури губернії руба. За Третім універсалом Центральної Ради Крим не входив до складу України – бо там передбачалося створення кримськотатарського суб'єкта майбутньої демократичної федеративної Росії. Більшовицький переворот поклав край цим планам.
Але саме тоді сама історія провела експеримент, який продемонстрував залежність Криму від України. У 1918 році материк і півострів вступили в конфлікт, і Київ розпочав блокаду Перекопа та Чонгара. За три місяці Криму почав загрожувати голод, і його представники погодилися розпочати переговори щодо приєднання. А у 1919-1920 роках білогвардійці відновили дореволюційні межі губернії.
Більшовики 1920 року розірвали природний зв'язок, приєднавши Крим до Росії. Втім, вже 1954 року логіка перемогла, і півострів перейшов до УРСР.
Отже, розмови про відтворення губернії – це ще й завуальоване визнання економічної несамостійності Криму. Зневірившись здолати водну проблему, росіяни вирішили просто завоювати потрібні їм землі.
Третю причину можна назвати соціально-психологічною. Оскільки російського параду перемоги на Хрещатику в найближчому майбутньому не передбачається, а 9 травня вже близько, Кремлю вкрай потрібен хоча б проміжний успіх «спецоперації». І цілком логічно запропонувати росіянам старе добре прирощення земель. І хоча «ХерсонНаш» і близько не стояв поряд із «КримНаш», це все ж таки краще, ніж нічого. Та й мобілізувати людей у Росії на захист «своїх кордонів» простіше, ніж на допомогу «ХНР». А крім того, у контексті пришвидшеного руху Росії назад у минуле та стрімкої реставрації імперських символів та практик, перейменування «республік» на «губернії» більше не виглядає неможливим.
Та й не можна скидати з рахунків особисті амбіції деяких кримських політиків, які мріють про розширення простору своєї влади.
Але всупереч первинному плану, наміром відтворити Таврійську губернію Кремль вкотре продемонстрував прямий зв'язок Криму з Україною, наслідки розриву якого він так і не зміг подолати. Немає жодних сумнівів, що й нова територіальна одиниця буде так само нежиттєздатною у відриві від інших українських земель, які Москві не втримати. І цілком можливо, що російська влада це усвідомлює, і тому на анексію Північної Таврії не піде, спробувавши розміняти її на Донбас. У перший тиждень травня все стане зрозумілим.
У будь-якому випадку піднімати з могили давно померлі сутності – не найкраща затія.
Занадто часто вони оберталися проти своїх творців.
* * *
Автор — кандидат історичних наук, експерт Українського інституту майбутнього
Підписуйтеся на мій фейсбук - там іноді буває цікаво)
