Нарешті дійшли руки до книжки Пьотра Маєвського про 1938 рік від видавництва Локальна історія.
Робота описує один рік з європейської історії, коли, за твердженням автора, ледь не стався «передчасний спалах Другої світової війни». Книжка написана доволі незвично як для наукової роботи – це не узагальнююча монографія із загальним викладом проблеми, а радше збірник з понад 120 репортажів з різних частин Європи з описами подій того чи іншого дня. Передусім, звісно, з Чехословаччини, але також з Німеччини, Британії, Франції, Італії, Польщі та Румунії. Джерел для такої «подорожі» не бракує, тому трохи дивно виглядає відсутність «візиту» до СССР.
Така форма оповіді – не з висоти пташиного польоту, а на рівні очей людини, – є одночасно і перевагою, і недоліком книги. Перевагою тому, що читачі можуть пройти цей шлях разом із головними героями і зрозуміти кілька важливих речей. Що великі зрушення складаються з дрібних деталей, що не існує якоїсь передвизначеності чи одного-єдиного переламного моменту, що до останнього дня ніхто не знає, чим все закінчиться. Ну і плюс це надзвичайно легко читати (попри море посилань).
Недолік – бо авторський аналіз «розмазаний» по кожному конкретному епізоду, а не сфокусований на процесі в цілому. В книжці немає узагальнюючих висновків, з якими можна було б погодитися чи посперечатися. В результаті ми бачимо, ЯК все відбувалося (бо ЩО відбувалося, написано у Вікіпедії), натомість не бачимо відповіді, ЧОМУ саме це відбувалося. Хоча з іншого боку, кожен читач може знайти свою відповідь, самостійно пройшовши шляхом книги. Але увага, там понад 580 сторінок великого шрифту!
А от чого особисто мені не вистачило – так це розгляду альтернативних сценаріїв: чи вибухнула б війна ще у 1938 році? І тільки не треба про відсутність умовного способу писати – це у «минулого» його немає, а у «історії» ще й як є, особливо у гарних істориків. Шахісти та генерали постійно цим займаються.
Можливо, справа в тому, що книга з'явилася 2019 року. Якби її робили зараз, вона була б геть іншою. Ще в липні 2022 року я написав у Лівому березі, що Україна – це не Польща-39, а Чехословаччина-38, що Захід втямив помилку Мюнхена, і що поки ми боремося, справжньої Третьої світової не станеться. Бачу, ця теза зараз набуває популярності. Передмова до українського видання «Коли спалахне війна?» підтверджує моє порівняння, хоча, повторюся, в основному тексті мені сценарного моделювання не вистачило.
В кінцевому підсумку, цю книжку варто читати навіть не для того, щоб краще зрозуміти історію Чехословаччини, а для того, щоб подивитися, як можна писати дуже цікаві і легкі книжки на складні теми.
І вірю, що якийсь титан напише таку ж книжку про Україну і Росію – як стала можливою нинішня війна.
