Написати цю статтю змушує просто шалений вал негативу щодо одного з найкращих стратегів українського війська, Головнокомандувача Збройних сил України Олександра Сирського. Попри очевидні всім позитивні зміни в армії, які розпочалися після його призначення, кадрові амбіції купки інтриганів можуть спричинити просто катастрофічне рішення Верховного Головнокомандувача, який в цій ситуації може зорієнтуватися не на думку військових, а на публікації в пресі.

Так само не виключаю і тиск через міжнародних партнерів, які в період виборчих процесів орієнтуються не тільки на доповіді розвідки, але й на «думку широких мас». І хоча важко назвати США країною-охлократією, ризик — присутній. А голоси на захист Головкома — майже не чути, бо всі  зайняті справою. Війною. А не піаром.

Проте критикувати я тут нікого не планую, хай це роблять інші. Моя задача — наголосити на очевидних плюсах.

Бо ми, здається, в річницю висадки в Нормандії забули про аналогічну геніальну операцію, в яку ніхто не вірив і яка завершилася звільненням понад шість тисяч квадратних кілометрів в Харківській області. Та понад 500 населених пунктів.

І відбувалося це ще до масового постачання західної зброї, в умовах, коли ворог наступав по всім фронтам. До того ж успіх був настільки стрімким і неочікуваним для ворога, що він тікав, а ми — наступали, майже не маючи втрат. І лише відсутність резервів не дозволило «на плечах» пігдогів увійти ще далі, а можливо — і завдати вже тоді стратегічної поразки та завершити війну. Сирський особисто координував наступ, використовуючи тактику маневрової війни та обманних маневрів.

Чи був у Олександра Сирського час, щоб готувати операцію як союзники в 1944? Чи було в українського Паттона стільки ж ресурсів, щоб все ретельно підготувати? Ні! Проте було глобальне бачення поля бою, і недарма аналітики назвали цю операцію «сучасним бліцкригом у стилі Паттона».

І це не дивно, бо до повномасштабного вторгнення Сирський був відомий своєю роботою з модернізації та реформування Сухопутних військ. Він наполягав на впровадженні стандартів НАТО, зокрема в питаннях командування та контролю, що пізніше допомогло в координації з союзниками. У 2021 році під час масштабних навчань «Об'єднані зусилля» відпрацьовувалися сценарії, схожі на ті, з якими українські війська зіткнулися у 2022 році.

Також важко переоцінити роль нашого сталевого генерала в обороні Києва. Коли наші найближчі союзники не вірили, що столицю України буде втримано, Олександр Сирський ухвалив кілька важливих рішень. Наприклад, підрив мостів річки Ірпінь та Тетерів, що суттєво сповільнило просування російських військ з боку Чорнобиля та Бучі.

Також він чудово координував свої зусилля з Силами спеціальних операцій, Інтернаціональним легіоном та рештою малих по чисельності, але дуже бойових груп. А головне — його впевненість передавалася бійцям і політичному керівництву держави, які не пішли на поступки ворогу.

Сирський наполягав на мобільній обороні, де невеликі групи з протитанковою зброєю та БПЛА завдавали значних втрат ворожим колонам. Це сприяло деморалізації противника та зриву його планів швидкого захоплення Києва.

Так, багато хто вважає його яструбом, готовим воювати до перемоги. Але хіба не мрія це кожного українця — знищення росії? Не заради цього всі наші жертви?

Сирського часто порівнюють з історичними українськими полководцями. Його вміння вести маневрову війну нагадує тактику Богдана Хмельницького, а здатність до оборони в складних умовах — зі стійкістю захисників Холодного Яру.

Сирський налагодив тісну співпрацю з військовою розвідкою. Це дозволяло йому приймати рішення на основі актуальної та точної інформації про дислокацію та плани ворога. Він відомий тим, що довіряє молодшим офіцерам, даючи їм можливість проявити ініціативу. Це сприяло формуванню нового покоління командирів, здатних до нестандартних рішень.

Під керівництвом Сирського, активно впроваджувалися новітні технології, зокрема дрони та системи радіоелектронної боротьби, що давало українським військам тактичну перевагу. Колеги відзначають його здатність ефективно використовувати обмежені ресурси. Наприклад, під Бахмутом він зумів організувати ротацію військ так, щоб зберегти боєздатність підрозділів, попри постійні атаки противника.

Йому випала найважча роль — здійснити масштабні реформи під час максимального воєнного впливу супротивника. По суті, це ще не вдавалося нікому в історії. Але ми, в Україні, бачимо як навчальні процеси стають більш практичнішими та довшими, що необстріляних бійців все ж таки вже не відправляють одразу в бій. Попри всі проблеми з особовим складом.

Олександр Сирський не розриває на частини злагоджені ефективні бойові механізми, які дають результат. І з легкістю приймає рішення про зміни там, де відбувається провал. Зрештою, те, що ворога було зупинено під час Харківського наступу-2024, який росія, попри всі ресурси та підготовку, відверто провалила. А ще не забуваємо, що ми пів року були без американської допомоги та економили кожен патрон.

Підсумовуючи. Нехай цей текст нікому не здається чимось на кшталт хвалебної оди. Олександр Сирський — не святий, має свої недоліки. Але він — вчиться і зараз, через 100 днів після призначення, намагатися його атакувати, вимагати заміни — чи не диверсія це під радісні оплески росії?