В День Незалежності одна читачка написала в коментарях під одним моїм ФБ-дописом, як її син, дізнавшись, що святкуємо 30-річчя України, сказав: «Яка вона стара!» Йому самому – вісім.
Я прочитав цей коментар, і... вперше в житті відчув себе «совком». Точніше, я це ЗРОЗУМІВ.
При набутті Незалежності мені було лише одинадцять. І все ж ми всі, від мого віку і нижче, та й трохи молодші – «совки». Цього не витруїш. Бо ж «антисовок» – це, по суті, теж совок!
Це от як психологи стверджують, що часто найбільшими борцями з ЛГБТ є латентні геї... Ну – десь отак і ми.
Це має один цікавий наслідок: постійну ретрансляцію самої теми в поколіннях. От ми, наприклад, боїмося відновлення СРСР. Ну боїмося ж, зізнаймося. Знову й знову вводимо в поле громадської дискусії ті ж рос-імперські наративи про «світле спільне минуле». Авжеж, щоб заперечити – але ж вводимо? Каюся, сам це постійно роблю.
Тобто ми живемо в тій самій парадигмі.
Думаю, не в останню чергу саме тому так і не спрацювала відома поколінню "30 +" теза «врятуй Україну – сховай в день виборів бабусин паспорт». Саме тому ще нещодавно ми дивувалися, скільки серед відносно молодих українців прибічників тези про «одін народ». Бо й наші батьки передали нам цей, прости господи, дискурс – і, парадоксальним чином, патріоти були анітрохи не менш задіяні в цьому, ніж власне «совки», як це вказано вище...
Тут є важливе застереження: теза про «одін народ» залишається важливою зброєю російської агресії, і методи протидії тут потрібні й необхідні. ПРОТЕ вони повинні формуватися й формулюватися так, щоб наші діти й онуки сприймали всю тему вже НЕ ТАК, як ми.
Що Україна – вже «стара», чорт забирай. І може мати купу проблем – але при цьому є самодостатньою.
Вони повинні, безумовно, знати, що і як було. Але от саме ЗНАТИ. Не жити цим. Не живемо ж ми наполеонівськими війнами?
Зрештою, це їм – цим нашим дітям і онукам – ще розв'язувати багато проблем, які нам, погляньмо правді у вічі, цілком розв'язати не вдасться, надто глибоко все це сидить. Але ми можемо й повинні лишити їм у спадок БАЧЕННЯ.
Що Україна – стара не в тому сенсі, що їй тисяча років, чи що трипільці викопали Чорне море. По молодості літ їм все одно це не буде цікаво... Та взагалі не варто «прогружати» наративом. А треба просто жити і поводитися так, що Україна – це щось безсумнівне. Вона з більшим чи меншим успіхом долає економічні проблеми, корупцію, війну тощо, але от взяти й зникнути вона нікуди не може. Щоб ПСИХОЛОГІЧНО для них вона «була завжди».
Це відчуття зовсім не зобов'язане було з'явитися у ровесників Незалежності, і навіть у мілієнналів. Але у нинішніх "10 -" вже повинне.
Слава «старій» Україні!
