«Боріску? На царство?!» Здається, політично активна частина українського суспільства саме в дусі старовинної кінокомедії поставилася до заяви МЗС Великої Британії про намір облаштувати в Україні маріонетковий уряд на чолі проросійським політиком Мураєвим.
Дійсно, хоча потім цю інформацію пресі підтвердили й джерела в американських спецслужбах, екснардеп, власник телеканалу «НАШ» та іподиякон УПЦ МП Євгеній (як він сам себе пише) Мураєв в очах українців не виглядає поважною і впливовою фігурою. Тож ця інформація викликала зливу знущальних коментарів не тільки в Росії та від українських проросійських публіцистів, але й у патріотичному таборі.
Проблема в тому, що, безвідносно до прізвища Мураєва, сама ідея про створення маріонеткового уряду для виправдання можливої агресії посмішки зовсім не викликає. Власне, це не просто логічно: у випадку вторгнення це просто неминуче. І для такого висновку не потрібно жодних розвідданих: досить поглянути на історію захоплення України радянською Росією сто років тому. А ще краще, на практику «гібридних воєн» в останні роки – зокрема, у виконанні Москви.
Якщо прізвище Мураєва і не «згодоване» західним спецслужбам росіянами, то ця історія однозначно вигідна Кремлю. Вона переводить саме питання в розряд фарсу, а обговорення можливих тактик агресора – у поле внутрішньоукраїнської політики.
Між тим, цих можливих тактик і так – незліченна кількість. Ще понад місяць тому автор цих рядків коротко розглядав можливість визнання Кремлем (у тій чи іншій формі) державності ОРДЛО.
Звісно, поки що для Кремля це невигідно, оскільки ставить під питання формат взаємодії з законною владою в Києві. Але в разі масових заворушень чи іншого паралічу цієї влади (що, зокрема, може спричинити поразка на Донбасі внаслідок «обмеженої» агресії російських військ) сценарій є цілком робочим. Тобто спершу «Україна влаштовує провокації на волелюбному Донбасі», потім «дістає гідну відсіч» від «шахтарів і трактористів» зі складу сил швидкого реагування ЗС РФ, потім ті «розвивають контрудар»...
Колапс або різке ослаблення центральної влади саме й дозволяють проголосити маріонетковий уряд – і абсолютно все одно, очолить його Мураєв, Медведчук, Вася Пупкін з Хацапетівки чи нині чинні ватажки ОРДЛО. Головне – щоб вони встигли «від імені багатонаціонального народу України» покликати на допомогу російські багнети. (Замасковані під «шахтарів і трактористів» чи вже ні – також не дуже важливо, це вже вирішуватиметься по ситуації).
Звичайно, краще влаштовувати такий «уряд» не в Донецьку, а в Києві, ну або Харкові – тим паче, останнє має історичний прецедент все тієї ж сторічної давності. Утім, це теж залежить від конкретних обставин «години Ч». Важливою є логіка подій: замасковане вторгнення стає причиною появи «народної влади», яка і легітимізує це вторгнення. Відтак воно стає «офіційним», хоча насправді вже відбувається.
Важливо наголосити й на тому, що умови такого «гібридного бліцкригу» далеко не обмежуються суто бойовими діями. Вони тут – необхідний, але далеко не достатній комплексний чинник.
Для колапсу центральної влади абсолютно необхідною умовою також буде комбінація збройної агресії зі скоординованими й масштабними акціями «гібридного» характеру. Зовсім нещодавно ми вже бачили і «хвилю мінувань», і здатність росіян уражати вітчизняну кіберсферу – і, по честі, це було дуже схоже не так на атаку, як на навчання.
При цьому рівень управління вітчизняними силами – як у військах, так і в тилу – і без диверсій лишається під питанням. Додамо сюди гострий характер суто внутрішньополітичного протистояння... Як наслідок, не можна виключити, що обмежений, навіть без нових територіальних захоплень, успіх російських військ на сході України призведе до вже згаданого колапсу влади, на яку покладуть як її власні помилки, так і результати спланованих диверсій. Зрештою, відрізнити одне від другого об'єктивно дуже важко.
До речі, це працює зовсім не тільки на центральному рівні. Уявімо східні міста, оточені переважаючими російськими силами, які, однак, не входять в самі ці міста! Натомість там (у містах) починаються виступи мирних мешканців з вимогами припинення опору, «ми за мир», «досить братовбивства», та зрештою, «вимагаємо відновлення електропостачання!» (припинити яке, разом з усім іншим, елементарно можуть заздалегідь підготовлені диверсійні групи).
В такій ситуації не зарадять поставлені нам США та Британією гранатомети й вогнемети – ні призначені для боротьбі в полях, ні придатні для опору в міській забудові. Танки прийдуть лише «на готове», хоча їхня присутність «на віддалі» й буде безпосередньою причиною подій. В цьому й полягає суть гібридної війни.
Це розуміють на Заході. Вже після заяви свого МЗС на «тему Мураєва» британський віцепрем'єр Домінік Рааб у телеінтерв'ю наголосив, що приводом для санкцій проти Росії має бути не лише відверта збройна агресія, а й спроба привести до влади в Україні маріонетковий режим. А незадовго до того й американські посадовці ясно давали зрозуміти, що фокус із «зеленими чоловічками» більше не пройде.
При цьому ще нещодавно Захід наголошував лише на прямому збройному вторгненні росіян. Тепер, як бачимо, акценти зміщуються, і це свідчить про реальність загрози.
Проте все вищеописане – в жодному випадку не спроба нагнітання ситуації чи, тим паче, возвеличення супротивника. Це – лише можливий сценарій. Суть у тому, що деталі можуть різнитися, але у випадку прийняття рішення поглибити агресію іншого сценарію Путін просто не має. Війна буде вестися саме «гібридними» засобами.
Ми всього лиш повинні пам'ятати про це, коли підраховуємо наявну в нас кількість «джавелінів» і мотивованих військових. Все це – критично важливо, але все це – ще не все.
