Суспільство постійно тримають в стані політичної гіпертрофії. Частина людей виснажені, частина — зневірені, хтось дезорієнтований, а хтось недовірливо вичікує. Щоб струшувати маси і змушувати їх ворушитися, рефлексувати, діяти, треба кожен раз створювати все більш грандіозний і критичний інформаційний привід.
Михайло Саакашвілі один з тих, хто вміє створювати такі приводи. Гучні заяви, провокативні дії, відголоски яких ідуть далеко за межі країни. Він все це вміє. Брав він гроші в Курченка чи ні, але сам факт імовірної відсутності фільтрів для потенційних «спонсорів» вселяє величезні сумніви у чистоті мотивації.
Слід розуміти, що для політиків, які реально мають якісь хай навіть егоїстичні політичні амбіції, але пов'язані з майбутнім України, такі фільтри є. Вони здатні об'єднуватися чи діяти самостійно не лише «проти» чи «за», а заради чогось. В представників правлячого класу таке заради має обмежену кількість виразників: гроші і влада. Це настільки в них в крові, що навіть окремо і розглядати не слід.
Події, які розгортаються навколо війни силовиків (ГПУ/СБУ проти НАБУ) та навколо намагання затримати Саакашвілі не мають нічого спільного з реальністю, з якою зіткнулася країна. Це приватна реальність правлячого класу. Реальність боротьби за контроль над владним і фінансовим ресурсом. Так чи інакше в неї можуть бути втягнуті сили, які борються «заради». Не влади і грошей, а й України. Бо в цій колотнечі вони можуть і певно ще й повинні втручатися в ці події в тій мірі, яка дозволяє рятувати шанси для настання цього «заради».
Якщо Саакашвілі брав гроші в Курченка — цього пробачати не можна. Так само як не можна пробачати співпраці влади з Медведчуком, Новинським, Трухановим тощо. І тим більше не можна вибачати цим людям те, що вони ставлять власні амбіції та жадібність вище за долю України.
В сьогоднішній ситуації країні потрібні принципові рішення, а не інформаційний пил. План виходу із демографічної, соціальної, економічної, політичної кризи, а не ідіотські заяви в стилі Ніколаса Мадуро. Здорові й тверезі опозиційні сили, орієнтовані на національні інтереси, а не ті, хто пропонує вчорашні варіанти вирішення завтрашніх проблем. Діяльність і результати з тверезою їх оцінкою, а не вистави і постановки. Потрібна твереза система публічного лобізму та незалежного інформаційного мовлення, а не жовчно-сірководнева система огидної пропаганди, яка отруює українців. Наслідки її дій вже потребують терапії та оздоровлення суспільства. Якщо ми ще розраховуємо на якусь суб'єктність в подальшому.
Я не можу критикувати сам можливий бунт, як варіант розвитку подій, бо його провокує недолугий правлячий клас, який так нічого і не навчився. І це не означає, що він вибухне саме через останні події. Іскрою може стати й інша подія, спровокована незмінною недолугістю правлячого класу. Нелюстрованого, непокараного, осатанілого від жадібності та власної обмеженості. Війна, яку він веде з огляду на свою реальність несе загрозу. Його реальність воює з нашою. Хто ж переможе...
