В 2018 рік Україна входить як небесне тіло входить в атмосферу і на високій швидкості починає горіти. Політ скоріш за все буде екстремальним, але не тому, що це буде видно візуально. Загорання можна роздивитися в розрізі певних процесів і даних.

Візьмімо до прикладу демографічну кризу та «вимивання» людського потенціалу. Навіть далеким територіально від України іноземним державам чітко видно, що ця криза знищує країну набагато стрімкіше, ніж невизнана правлячим класом війна проти Росії. Охорона здоров'я в жахливому стані, народжуваність низька, йде відтік якісного людського потенціалу, а для тих, хто лишився нема якісного бачення позитивного майбутнього. Влада не створює цей образ і не дає мотивацій працювати на розвиток держави.

Деякі виклики, які постали перед нашою країною, неможливо здолати за рік, але цього часу достатньо, щоб закласти перші підвалини навіть під вирішення глобальних завдань. Будь-які зміни мають бути колись започатковані.

Давайте розглянемо кілька викликів, які ми вже прийняли, проте правлячий клас, якому не світить стати елітою, не зацікавлений у їх вирішенні. В нього інші пріоритети. Тож це все лягає на плечі української громади.

Ймовірно, що на шиї України продовжать натягувати мінський зашморг. Власне, процес обміну заручниками тому наглядний приклад. Його використовують для легітимації договірняків імені Медведчука. Виявлятися це буде не лише в примушуванні до виконання «Мінська-2» як такого. Буде тривати процес агресивного введення в українську публічну політику представників Кремля. Таких як Медведчук та його спільники в Україні.

Нинішня влада переконує українців у тому, що вона зупинила просування ворога вглиб території України. Хоча й ворога по імені чомусь соромиться назвати. По-перше, зупинили звичайні українці: добровольці та волонтери. По-друге, такі рамки свідчать про те, що влада так і не зрозуміла суті війни. Або робить вигляд, що не зрозуміла.

Вона триває в різних площинах. Інформаційні, економічній, політичній, гуманітарній. В цих сферах просування ворога не зупинилося. Більше того, воно триває і темпи його зростають. В ситуації коли влада або пасивно спостерігає або сприяє, адже представники правлячого класу продовжують будувати комерційні стосунки як з резидентами Росії, так і на рівні держав. Нещодавно президент публічно визнав готовність купувати російський газ. Подекуди це звісно було глузуванням (принаймні це так намагалися подати), але я б не став відкидати готовність Порошенка створити новітній «Росукренерго» і бажання на цьому заробляти.

Ймовірно, особливих перемог на дипломатичному фронті теж очікувати не варто. Влада зіпсувала стосунки з низкою сусідніх країн. При цьому, причину шукає не у власних діях, а, до прикладу в націоналістах, які можливо стануть об'єктом для травлі в пошуках цапів відбувайлів за ситуацію, що має місце в Україні. Тут скоріше виною слабкість позиції та угодовський характер правлячої верхівки. Такі союзники нікому не потрібні, тож Україні угорці та поляки відвели функцію об'єкту для самоствердження.

Звісно, фактор грубої військової сили у стосунках з Кремлем відкидати не слід, адже ця опція для Кремля завжди була цілком прийнятною. Проте, вважаю, що готуватися до оборони треба не залякуванням українського суспільства, а накопиченням засобів, модернізацією та моральним підсиленням.

На жаль, зараз відсутній головний фактор для перемоги України у війні: нема єдності між суспільством і владою. І не буде. Не при цій владі.

Олігархи та їх політичні ставленики збільшуватимуть натиск на суспільство з метою досягти максимальної архаїзації країни заради самозбереження і збереження доступу до суспільного ресурсу. Щоб мати можливість перерозподіляти його у власних інтересах. Останнім передноворічним подарунком стало рішення НКРЕКП про чергове підвищення тарифів, від якого знову отримає зиск олігарх Ринат Ахметов. Ось за що вони борються.

Через це виникає питання забезпечення гарантії безкарності.

Нинішній правлячий клас не відмовиться від намагання повністю контролювати систему правосуддя в Україні. Зокрема,такий компонент як суди.

Влада розуміє яку небезпеку для неї становить створення повністю автономної та не залежної від керівництва держави антикорупційної вертикалі, яка буде розслідувати злочини, забезпечувати професійний процесуальний супровід та виноситиме вироки корупціонерам. Під ударом можуть опинитися найвищі керівники та олігархи як джерело системної елітарної корупції в Україні. Їхня ціль – розпродати останнє і залишити Україну Путіну.

Тому ми можемо стати свідками нового витка протистояння навколо намагань в зародку знищити таку антикорупційну вертикаль. Протистояти цьому достатньо ефективно вдасться лише максимальною концентрацією сил з боку суспільства, активістів та політиків. Революція Гідності в 2013-2014 роках мала успіх через об'єднання і спільну діяльність багатьох соціальних та галузевих груп. Тут ситуація схожа, тільки диспозиція дещо змінилася і протистояння має відбуватися не лише на вулицях міст та в головах українців. Воно має бути всеохопним. Від стін власного дому до державних установ.

На жаль, Україна опиняється у все більшій борговій ямі.

У 2018-2020 роках уряду потрібно повернути кредиторам суму, еквівалентну 21 млрд. доларів. Це приблизно 546 млрд. гривень за курсом 26 гривень/долар. Це майже третина державного боргу, який до початку липня 2017 року Міністерство фінансів оцінило майже у 63,3 млрд. доларів.

Звісно, нарікання влади на війну цілком логічне, проте, суспільні відносини в державі у тому вигляді, в якому вона їх вибудовує явно не сприяють поліпшенню ситуації. Системна корупція не тільки витискає з країни уже наявні ресурси. Вона перешкоджає можливому приходу інвестицій та отриманню нових ресурсів. Мова не про кредити, які потім треба повертати з відсотками. Мова про ресурси, які будуть створювати валовий продукт і множитися.

Сьогодні Державний бюджет України не дотягує до капіталізації далеко не найбільшої приватної компанії зі США. При тих ресурсах, які були і є в розпорядженні України. Так, в 2017 році американська кінокомпанія «Дісней» купила іншу компанію «Фокс» за 52,4 млрд. доларів. Це приблизно 1,5 бюджетів України на 2018 рік. Непогано, правда?

І єдиний вихід, який чомусь бачить влада, це продавати і продавати. Натомість, створювати вона не хоче, бо це складно і потрібно працювати на перспективу. В представників нинішньої влади це не прийнято.

Україні необхідно працювати над тим, щоб зробити українську фінансову систему максимально незалежною та стабільною. Над тим, щоб створити складну економіку, що є гарантією її стійкості до зовнішніх впливів. І це може стати актуально вже дуже скоро, адже, кожні десять років чи близько до того, в світі відбуваються економічні катаклізми, які перевіряють на стійкість систему. Остання така криза почалася в 2008 році. Українці відчули її на собі дуже гостро.

Одна з проблем, яка вбиває і економічний потенціал країни – це демографічна криза. Звісно новий перепис населення українців не чекає ні в цьому році, ні в подальшому. А цього потрібно жорстко вимагати. Проблема актуальна чи не найбільше, адже зростання населення – це теж певною мірою двигун економічного розвитку. І ми перебуваємо в системній та довготривалій кризі. Це на фоні перенаселення, що прослідковується в світі загалом. Якщо так триватиме, ми скоро взагалі не будемо здатні захистити власний життєвий простір, якого так потребують інші країни. Той же Китай.

З моменту незалежності населення країни скоротилося на 12%, тобто втратило 6.4 мільйона чоловік за період з 1990 по 2013 рік. До 2050 року, за прогнозами ООН, в Україні залишиться близько 34 мільйонів.

Крім того, українська нація ще й старіє. Все це робить нас неконкурентоспроможними в сьогоднішньому світі.

Це глобальна проблема. Мало того, що нація старіє. Багато якісного людського потенціалу покидають країну в пошуках кращого життя.

Влада не працює над розвитком людського потенціалу, не вкладає в наукові дослідження, не створює можливостей для самореалізації тут в Україні. Правлячому класу вигідно, щоб найкращі українці покидали країну, бо вони становлять для його існування пряму і безпосередню загрозу. Адже вони розглядають правлячий клас, як одну із проблем країни, яка гальмує розвиток та знищує її потенціал.

Проблему треба вирішувати вже зараз, аби ми за пару десятків років змогли відчути результат, але владі це не потрібно. Не ті пріоритети.

***

Виконання глобальних завдань і долання глобальних викликів – це те, що свідчить про здатність виживати і перемагати в сучасному світі, який стрімко змінюється і є безжальним до тих, хто не справляється.

В 2018 році нас чекає подальше поглиблення кризи. І процеси ці будуть наростати в геометричній прогресії.