Ліве право

 

мініатюра, в якій освічений читач легко
виявить вплив «Алегорії» Томмазо Ландольфі

решті читачів буде ще легше вгадати
справжніх героїв та натхненників цього сюжету

 

– Ай, суче вухо! Знову! М-м… А-а… Вибачте, ви мені з бинтом не допоможете?
– Так, звичайно! Що скоїлось?
– Та ось, бачите – замість цвяха по пальцю влучив – чорт, як боляче!
– Дозвольте… дайте мені… На мою думку, нічого страшного, побутовий забій. Це ще добре, що ви тримали молоток в лівій руці.
– Ну так, звичайно – а в якій же руці я ще міг його тримати? Вона ж у мене найслабша, не те що права. Я їй не користувався майже ніколи. Тому й промазав…
– Я вас розумію… ви, як бачу, будівництвом зайняті?
– Та яке там будівництво... так, вирішив паркан полагодити. Дякую за допомогу, мені пощастило, що ви поруч виявилися.
– Та нема за що! Я тут випадково опинився – до тещі йду, вона поруч мешкає. Чую – хтось вигукує…
– А-а, зворотний бік подружнього обов'язку? Жінка пиляє: «давно не був у мами»?
– Та якби ж… зовсім не тому! Справа в тому, що вона шульга від народження. Точніше, як від народження… У дитинстві, здається, руку зламала – якраз тоді, коли всіх у школі писати вчили, тому змушена була користуватися лівою рукою… так і закріпилося.
– О, так вона зараз має бути на коні!
– Ще б пак! Вона в цей час – зразок патріотизму та державна опора!
– То ви тому до неї й прямуєте?
– На жаль, зовсім… Розумієте… але ж я вас, мабуть, відволікаю від справи?
– Та які там справи – тепер через цей опухлий палець все, що запланував – коту під хвіст!.. Та ви заходите у двір. Якщо є час, сядемо ось тут під деревом... Не соромтеся, розташовуйтесь. Слухаю вас.
– Дякую. Чудовi меблi, я вже не пам'ятаю, коли в таких плетених кріслах сидів... Розповідати тут нема чого – все, як завжди, банально. Вчора мені знадобилося листа скласти... від руки, звичайно ж. Ненавиджу ці бездушні електронні епістоли...
– Ви, мабуть, літератор? Вибачте, що втручаюсь.
– Ви вгадали! Здебільшого есеїстика, але іноді бувають оповідання… Загалом, ви розумієте – для мене стиль це не просто текст, а й форма, матеріал…
– Ну так, звичайно.
– Ну і я цілу добу промучився, намагаючись викласти на папері все, що було в голові.
– Лівою рукою?
– Ну звісно! Якою ще?! Якби можна було правою, я б за п'ять хвилин упорався – коли в голові думки вже склалися, ручка у пальцях миттєво їх на папері відображає.
– Хм... І що – цілий день марні зусилля?
– Неможливо повірити, але факт! Намагався писати і сидячи, і стоячи, брав ручку і трьома пальцями, і чотирма – не йде! Але тут я згадав про тещу…
– Так, ось коли теща може стати в нагоді! Тільки в такому положенні.
– І не кажіть. Зателефонував їй, записався опівдні…
– Як це – записався?
– Ну, а що ви думали – у неї ж черга! До неї таких, як я, десятки на день звертаються. Звичайно, вона мене в пріоритет поставила, але ж відмовляти постійним клієнтам теж неможливо...
– І багато у неї постійних?
– Майже весь наш квартал. З моменту початку кампанії за права ліворуких – аншлаг.
– У вас, сподіваюся, немає сумніву в успіху цієї кампанії?
– Безперечно! Ми обов'язково відстоїмо своє право робити все лівою рукою!
– Право, яке надано нам від народження!
– Право, яке відібране поневолювачами, які довгий час змінювали наші звички, а ще раніше – наших батьків…
– А до цього – наших дідів!
– … а тепер намагаються правити мізки нашим дітям, щоб ті не могли відновити справедливість – історичну ліворукість.
– На жаль, доводиться визнати, що століття пригнічення дали свої плоди – багато хто з нас надто глибоко засвоїв цю праворукість.
– Мені ви про це можете не розповідати, адже я страждаю через неї майже щодня.
– А я?! Ви думаєте, це мій перший палець, розбитий молотком? Вчора я болгаркою трохи кисть собі не відхопив – взяв інструмент, як годиться, лівою, у правій затиснув деталь... і знову промахнувся! Ще трохи – і був би однорукий. Хоча позбутися правої руки – не ганебно.
– Навпаки, це почесно! Наше ліве право заслуговує на ці жертви!
– Повністю згоден. Для нас не повинно бути жодних обмежень, на які не можна було б піти заради звільнення та повернення до своїх історичних традицій!
– Навіть якщо ці традиції заважають жити.
– Тим паче, якщо вони заважають жити! Адже це символ. Символ подолання! Що таке зруйнований палець? Дурниці. Заживе, як на собаці. Але ж свідомість того, що я тримаю молоток у лівій руці, наповнює мене гордістю! Бо я вийшов із рядів цих негідників, які тримають інструменти правою. Справжні варвари…
– Я з вами повністю згоден. Але знаєте – серед нас ще багато опортуністів, які дуже шкодять нашій кампанії боротьби за ліве право.
– О, безперечно. Я таких сам знаю чимало.
– Я сподіваюся, ми маємо на увазі одних і тих же – цих покидьків амбідекстрів?
– А вони так звуться?
– Так, це назва тих, хто має нахабство користуватися обома руками, не маючи жодної національної гордості, хто ігнорує історичну важливість моменту та вимоги культурної ідентичності…
– Ага, запам'ятаю. Ам-бі-декстр. Шкода, що записати ні на чому.
– У мене є папірець, якщо бажаєте, напишу…
– М-да... у вас, дійсно, не дуже виходить...
– Що вдієш – двадцять років літераторства, і все правою рукою... Мозки-то не обдуриш, вони ж думають як і раніше... Ось, все. Нічого, що я друкарськими літерами?
– Нічого. Дякую. Згорну до кишені, щоб не втратити… Мені слово подобається. Звучить – як вирок.
– До речі, про вироки. Ви чули, що висунуто ініціативу рекомендувати всім за жодних обставин не користуватися правою рукою?
– Ні, ще не чув. Але ж ініціатива гарна і своєчасна. Схвалюю.
– Це дозволить нам розібратися з тими, хто не розуміє важливість утвердження невід'ємних прав лівого. Ексклюзивних прав! Жодного правого. Лише ліве!
– Згоден, хоча… На мою думку, це все одно напівзаходи… Одними тільки рекомендаціями ми праворукий опортунізм не переможемо. І праворукість не викорінемо.
– З цим важко сперечатися – безсумнівно, це не більше, ніж паліатив…
– Палі… що?
– Ну, те саме, що ви сказали.
– Ага. Так ось – про напівзаходи. Чому б просто не рубати цій наволочі руки? Якщо маєш нахабство користуватися правою нарівні з лівою, не розуміючи, наскільки це суперечить національній ідеї, якщо в тобі немає жодного патріотизму – ампутувати до біса цю руку!
– Хм… Ви майже слово у слово повторили риторику деяких наших політиків. Зокрема наш міністр культури саме так і висловився.
– Ось як? Приємно чути... я завжди відчував у собі здатність до законотворчості. Хоча простий слюсар, але не раз виявлялося, що пропоную те ж саме, що президент із міністрами… То чому ж тоді закон не ухвалили?
– Та виявились деякі складності… Парламент вже був готовий розробити закон, але ініціативу зарубали міністр закордонних справ разом із президентом. На корені.
– Невже? А чому?
– На жаль, у нас зобов'язання перед демократичними партнерами – ми пов'язані нормами, які у них прийняті. Нас не зрозуміють країни вільного світу, наші головні друзі. Такі радикальні методи вони не полюбляють…
– Ах, ось воно що…
– Так. І тому амбідекстри поки що залишаються з обома руками.
– Ось досада... які гарні ідеї залишаються не затребуваними!
– Не хвилюйтесь. Те, що ампутацію не ствердили, не заважає нам влаштувати цим опортуністам таку обструкцію, що їм мало не здасться! Наше прогресивне громадянське суспільство поставить їх у такі умови, які будуть для них гірші, ніж відрубування рук!
– Оце діло! Відразу душу полегшили! Таке рішення я підтримую обома… – пробачте! – однією лівою рукою! Свята мета відновлення національної ідентичності зобов'язує нас бути єдиними та монолітними, ми маємо нещадно рвати з нашим минулим! А це означає – рвати з усім тим, що властиво нашим ворогам – цим правшам, які визнають лише одну правду – свою власну…
– … які хочуть змусити всіх нас діяти виключно правою рукою!
– … які нетерпимі до тих, хто має власну думку, хто має власну гордість!
– Я такий радий, що доля звела мене зі справжнім патріотом, з ким відчуваєш повну духовну спорідненість. Дозвольте потиснути вашу руку!
– Із задоволенням!.. ні, не так... знову мимо... О, потрапили! Ай, палець, обережно!
– Вибачте, будь ласка! Ах, яка шкода, мені вже час іти до тещи, забалакався я з вами. Як непомітно пролітає час у в інтелігентному спілкуванні… Приємно було познайомитись!
– Це ви мені вибачте, я вас спочатку пальцем відволік, а потім розмовами затримав... До речі, дозвольте насамкінець одне питання? Тільки, будь ласка, не вважайте за нахабство.
– Та чого там, питайте.
– Теща ваша молоток вміє тримати?