Як найкраще, так і найгірше в житті, на мою думку, те, що воно строкате. Після темної завжди настає світла смуга, а потім, рано чи пізно, знов настає темна. Серйозність наших проблем — річ відносна, із плином часу вони перестають здаватися такими вже великими, і взагалі без темної смуги ми б не зрозуміли, коли настане світла. Одначе, того разу, про який я хочу розповісти, багато років тому, моя смуга була напрочуд світла. Я нарешті отримав непогану роботу, познайомився з чудовою людиною і майбутнє здавалося мені яскравим та повним можливостей.
Я навіть почав будувати великі плани на майбутнє, і першим кроком у ньому було нарешті отримати власне житло. Досить тинятися по орендованим квартирам, достатньо вже жити із відчуттям того, що наступного місяця тобі можуть збільшити орендну плату або взагалі тебе та дорогу тобі людину можуть запросити збирати речі та на вихід. Хотілося вже облаштувати місце, куди хочеться повертатися кожного вечора, нарешті мати щось своє.
І от ми почали підшукувати таке місце, а принагідно й іпотечний або якийсь інший довгостроковий кредит, щоб мати можливість його придбати. Саме тоді найбільший, найкращий та найстабільніший банк України — ПриватБанк, пропонував найкращі умови та найкращі відсотки по депозитах. Тоді він був ще у приватній власності, їм володіли Коломойський та Ко. Багато моїх друзів та знайомих тримали там на депозитах свої вільні гроші і були цілком задоволеними відсотками, що вони отримували. А я, на додачу до цього, ще мав мрію — тож зрозуміло, що я жив майже надголодь, відносячи кожну вільну копійку у банк, щоб отримати ще якісь додаткові відсотки на той момент, коли нам таки затвердять іпотеку. Мені мало вистачити на перший внесок, по-іншому і бути не могло.
Найкраще в житті за звичай важко дається, і пройшло ще багато часу перед тим, як нам, молодим інженерам із невеличкою кредитною історією, затвердили іпотеку. Незважаючи на депозит, сума якого була не дуже великою порівняно із вартістю квартири нашої мрії, ПриватБанк не визнав нас гідними кредиту. Погодився інший, набагато менший банк, але то були дрібниці. Батьки та найкращі друзі теж погодилися нам трохи допомогти, отож, усе складалося якнайкраще. Я зателефонував до ПриватБанку та повідомив, що хочу закрити мій депозит і забрати гроші — якраз за тиждень до початку місяця, згідно з умовами депозитного рахунку.
І от нарешті, надиханий майбутніми планами та щасливий, на початку вересня я зайшов у банк, щоб закрити рахунки та повернути мої гроші. Усе начебто йшло як завжди, всередині кипіла праця, навколо мене снували клієнти та працівники банку. Я підійшов до менеджерки, і ясний день зненацька став похмурим.
- Система не працює! — радісно повідомила вона.
- Щось зависло, може через перевантаження. Не можу зараз нічого зробити. Зателефонуйте завтра.
Спочатку я не вважав це проблемою. Звичайно, мене трохи спантеличило, що найбільший та найширше розрекламований банк України має такі погані системи та погано підготовлений менеджмент. Настільки погані, що навіть будучи попередженими за тиждень, вони не змогли підготувати та виконати типову, рутинну банківську операцію — закрити рахунок та видати гроші. Але ніколи не хочеться одразу вірити в погане, і врешті-решт мене запевнили у тому, що усе йде нормально і завтра усе вирішиться якнайкраще.
Проте нічого не вирішилося ані наступного дня, ані навіть наступного тижня. Коли я зателефонував, мені розповіли те саме — система не працює, щось зависло. І наступного дня. І наступного. Через чотири дні менеджерка, вочевидь, вирішила урізноманітнити свої відповіді і сказала, що голова їхнього відділу поїхав у відрядження, а без його підпису вона не може закрити депозит. Відрядження було довгеньке — воно тривало ще тиждень. Після другого тижня я почав всерйоз непокоїтися. Але це було ніщо у порівнянні з тривогою, яка мене охопила через місяць.
Відповіді від менеджерки були такі самі, тільки ледь-ледь різноманітніші. Система не працює. Сервер завис. Я йду у відпустку, більше ніхто не зможе цього зробити, оскільки тільки я займаюся цими рахунками. Ми обоє розуміли, що це брехня, бо банк працює і інші клієнти вносять та отримують гроші. Я запитав її, що відбувається — але вона відводила очі. На той період не було війни чи якоїсь кризи в економіці, ніщо не віщувало майбутнього банкопаду, одже, я ніяк не міг зрозуміти, що коїться. Спробував поговорити з іншим менеджером, а коли він мені відмовив, із начальником їхнього відділу, але немов наштовхнувся на стіну. Ні, я не можу вам допомогти. Ні, більше ніхто, крім неї, не може цього зробити. Чекайте.
Одже, я був всерйоз занепокоєний. Пройшло вже півтора місяці. З іншого банку зателефонували, поцікавились нашими планами та натякнули, що домовленості треба виконувати. Якщо ми не налаштовані серйозно, умови можуть змінитися наступного року або нам може взагалі бути відмовлено. Мої плани та моє майбутнє руйнувалися на очах. Я телефонував до ПриватБанку кожні кілька днів і приходив у відділення кожного тижня, як на роботу. Відповідь не змінювалася. Тоді я порадився із кількома друзями та знайомими, що були в темі, і світ моїх мрій змінився — раз і назавжди.
Повернення у реальність виявилося досить жорстким. Мої співбесідники трохи посміхалися. Ти взагалі знаєш, у якій країні живеш? Це ж дуже впливові люди, рейдери, найбільші з місцевих гангстерів. Так, гроші для них не дуже великі, але вас таких має бути багато, і для чогось ваші гроші їм знадобилися. Подати на них до суду? За оці гроші? Ти уявляєш їхній рівень? У них є власні судді, власні прокурори, цілі власні суди та найкращі з українських адвокатів. Оцих копійок тобі не вистачить на місяць судової тяганини — повір, вона ніяк не буде тривати лише місяць.
Інші люди, знайомі із банківською справою, неофіційно додали ще деталей, які зовсім не втішили. Тобі, хлопче, не пощастило — ти потрапив під збіг кількох факторів. По-перше, у менеджерки, голови її відділу та їхнього керівництва є квартальний та річний план по депозитах та інших вкладах. Якщо ти їх знімеш, план може бути не виконано — частково або навіть повністю. Тоді їхні квартальні та річні бонуси можуть зменшитися. Але це найменша з твоїх проблем.
Ти, наївна людина, вважав, що тримаєш гроші в банку? Ти взагалі знаєш, звідки беруться найкращі на банківському ринку відсотки по депозитах? ПриватБанк, попри усю свою рекламу, зауваж — переважно на телеканалах Коломойського на кшталт 1+1, це взагалі не банк — це просто сховище грошей групи Приват, простими словами — задня кишеня Коломойського. Саме із задньої кишені і саме за рахунок таких як ти, й фінансуються загалом збиткові телеканали, виробляється реклама, що тебе дурить, виступають різні гумористи-танцюристи на 1+1.
Вигідні відсотки по кредитах та депозитах беруться за рахунок нових вкладників — як фізичних особ, так і компаній. До речі, серед них є і великі державні підприємства, що само по собі мало б викликати питання — але повір, ці питання з тих, які краще не ставити. Тобто уся схема вже зараз має ознаки фінансової піраміди, і це знов-таки питання, яке я б тобі не радив промовляти вголос. Щодо їхніх іграшок, таких, як модерні IT-системи, це лише прикриття, щоб уся схема виглядала більш-менш респектабельною.
Ти тримав свої гроші у задній кишені Коломойського. Наскільки це розумно, як ти вважаєш? Увесь бенкет із ПриватБанком і досі триває за рахунок таких, гм... не зовсім розумних людей, як ти, а ще ФОПів та якихось там нафтогазів та комунальних підприємств, які з якихось невідомих причин тримають свої рахунки у комерційному банку. Але. На додачу до цього, час від часу у банку починається велике, багатомільйонне виведення грошей на підприємства групи Приват та інші компанії Коломойського, про які мало що відомо. Це може тривати тижнями і на цей період із самого верху приходять неофіційні вказівки притримати операції всілякої дрібноти, що не має впливової підтримки. Оце і може бути головною твоєю проблемою.
Незрозуміло, скільки уся схема ще може протриматись. Приймаючи до уваги не тільки вигідні відсотки, а ще й ці виведення, банк взагалі має бути збитковим. Чи це саме те, що відбувається зараз? Давай так — уявімо, що ти не ставив цього питання, а я нічого не чув. За збігом обставин, нещодавно чиїсь депутати допомогли прийняти зручний для когось закон про банківську таємницю. Одже, назви це банківською таємницею.
Охоплений смутком, я спробував знайти в Інтернеті, звідки такий жах взагалі узявся в Україні і чому його ніхто не помічає. Виявилося, що історія дніпровського підприємця та групи Приват відома багатьом, але тільки тим, хто цікавиться ще чимось, окрім телевізора. У пресі було висунуто багато припущень щодо того, як Ігорь Валерійович став тим, чим він став. Але достеменно невідомо, чому саме він настільки прогнив, що почав активно розповсюджувати цю їдку гниль на усе, чого він торкається. Найбільш переконливе припущення каже, що таким його та його спільників зробила вседозволеність.
Саме вседозволеність абсолютно шкідлива тому, що людину робить людиною не тільки його розум, а ще й його мораль та етика. Не тільки рівень його можливостей, але й рівень його обмежень. Якщо ти усе можеш, як Коломойський — купувати або просто красти великі компанії та величезні заводи, керувати великою політикою, як ми недавно побачили — ставити своїх президентів, і при цьому тебе ніщо не стримує, ніяка там внутрішня етика та мораль, людину починає роз'їдати ця іржа.
А коли процес розкладу особистості закінчується, ти вже перетворюєшся на щось абсолютно інше. Будучи губернатором цілої області України, ти можеш нахабно заявляти публічно, що маєш три громадянства — українське та ще два іноземних. Ти можеш запросто стверджувати, що дефолт корисний для економіки України. Ти можеш публічно розмірковувати над тим, як продати Україну Путіну за 100 мільярдів доларів. Тебе абсолютно не хвилює, скільки людей будуть жити у злиднях або помруть через колапс медицинської системи під час дефолту. Тобі неважливо, скільки українців розчавлять російські танки.
Саме тому із Коломойським та будь-ким, хто причетний до групи Приват, хто хоч раз потиснув їм руку, хто взяв у них хоч одну гривню, хоч один долар, не можна мати справ. Вони не виконують договорів. Не дотримуються умов будь-яких контрактів. Дивлячись на тебе, вже розмірковують над деталями майбутніх рейдерських схем. Бо цей шлях простіший. Він швидший, ніж чесна співпраця. Зверніть увагу — ззовні ці люди не є якимось монстрами. Для них цілком можливо існувати у нормальному суспільстві через їхню здатність прикидатися чесними людьми та надійними партнерами. Але на жаль, іржа, якою вони вражені, рано чи пізно показує себе. Вони доторкнулися до вседозволеності і вже ніколи про це не забудуть.
Цікаво, що імена, про які йдеться, широко відомі. Коломойський. Боголюбов. Дубілет. Гороховський. Новиков. Яценко. Гур'єва. Шмальченко. Ткаченко. Мієнко. Савченко. Гніненко. Черток. Суркіс. Дубінський. Бужанський. Палиця. Олійник. Зеленський. Шефір. Яковлев. Баканов. Арахамія. Це тільки найбільші злочинці та найгниліші особистості, але насправді весь список дуже довгий.
Наприкінці року мої телефонні розмови з банком були сповнені відчаю. Залишіть собі відсотки, поверніть хоча б гроші — волав я. На що, зрозуміло, отримував стандартну відповідь. Система не працює. Сервер завис. Та ж рано чи пізно усе закінчується — і гарне, і погане. І як не дивно, ця історія усе ж отримала свій хеппі-енд. Період якихось, гм... невідомих маніпуляцій закінчився, хтось розігнув пальчик, і відпустив мій рахунок. На черговий телефонний дзвінок я отримав позитивну відповідь, а наступного тижня пішов і забрав свої гроші.
Візит пройшов переважно у цілковитій тиші, із менеджеркою ми майже не розмовляли, і вона не дивилася мені у вічі. Підпишіть тут. Отримаєте у касі. На все добре, користуйтеся нашими послугами. Як мені сказали, я ще легко відбувся — вийшов з цієї історії із трохи зіпсованими нервами, але усього за три місяці і загалом без великих втрат, навіть отримав назад свої гроші. Хоча мій всесвіт і перевернувся, а віра в людей серйозно похитнулася, загалом це дрібниці. Буває й гірше.
До того ж, ще й отримав деякий корисний життєвий досвід. Неофіційно мені перелічили цікаві здогадки та припущення щодо того, що спричинило мої проблеми. А справжні причини того, чому мене три місяці обманювали менеджери найбільшого банку України, так і залишилися невідомими. Це і є справжня, у розумінні Коломойського, банківська таємниця.
