Вечірній Київ тільки тоді вечірній, коли він тихий і безлюдний. Коли з парків не чути воплі, коли на вулиці не штовхаються перехожі у післяробочу годину пік. Він дійсно вечірній у день після чогось знаменального: Хануки, Песахи, Євро-2012 ну або простого вікенду, коли порожньо в пабах і Прорізна завмирає серед вечірнього леготу, і тільки ліхтарі підмигують змовницьки, тільки іноді пищать сміттєзбирачі, на яких навіть ті двоє гастерів, які висять позаду – між собою не перегавкуються, шануючи сакрум понеділкової тиші.
Та куди завмерліший і м'якіший – Київ ранковий, Київ передсвітанковий, коли проспектами бродять поодинокі собаки, а клабери – втичать на зупинках біля віконець ресторацій швидкого харчування. Коли вранішні промені світла прострілюють велику лаврську дзвіницю, прострілюють серпанки над Дніпром, прострілюють тобі голову, будять о шостій ранку на руберойді ще одного даху, десь на пагорбах Печерська або Клову, десь там, де менше МАФ-ів і більше магазинів, де продають непоганий совіньйон і нормальний такий шевр.
У такі моменти радуєшся, що наше місто з тих – які засинають. Вітаєш порожні вулиці, де поодинокі мажори ганяють на шосейних великах, де за ними ганяються собаки з проспектів, не доганяють і шматують клаберів на зупинках зі злості, віджимають у них похмільні дабл-чізбургери, а вітер – жене вперед уривки проросійських газет, перемелюючи вчорашній день у всеохопних променях ранку.
