Коли «простий народ» критикує «політиків», звинувачуючи їх в невмінні домовлятися, я завжди згадую ось такі картини.
А ще я подібні зразки урбаністики показую іноземцям, коли пояснюю, наскільки непросто пострадянським українцям знаходити порозуміння, навіть якщо воно точно вигідне для них.
І нібито ж не треба пояснювати хоча б трохи притомній людині, що утеплитися гуртом, це:
— дешевше
— естетичніше
— ефективніше
не говорячи вже про те, що швидше, менше сміття і т.п., але ж ні, такого утеплення в місті не меншає, а навпаки.
Взагалі, коли говоримо про все це з іноземцями, то до деяких цікавих речей приходимо. Наприклад, до того, що в наших мовах (ні в україніській, ні в російській) нема нормального слова для COMMUNITY. Можна сказати «громада» чи «спільнота», але це звучить пафосно, заполітизовано і для більшості українців – ні про що. А от тієї «ком'юніті», яка разом вичистить двір, перетворить пустир на якийсь спільний простір чи доб'ється впорядкування дорожної інфраструктури навколо своїх же будинків, в нас фактично не існує, як поняття. Іноземці з цікавістю розмірковують про схожість слів «ком'юніті» і «ком'юнізм», і ми зазвичай разом приходимо до висновку, що травмовані в нас люди тими роками, коли нас примушували щось робити разом. Тож тепер всім дуже важко повірити, що це може бути корисно і приємно.
І це не текст про те, як «українським політикам не пощастило з народом». Він про те, що якщо ті люди, які ось так клаптиково підвищують енергоефективність своєї оселі, прийдуть до влади, їхні способи прийняття рішень і стиль керівництва навряд чи відрізнятимуться від тих, якими вони користуються нині…
Ну нічого, ніхто й не обіцяв, що буде легко. Працюємо далі.
