Якшо вам сі захтіло троха земли, люде, то я вам остро співчуваю, бо то дууууже складна справа. Саме перше то тре мати шваґра, котрий би мав якихось знакомих дипутатів в ратуші, котрим тре би було дати пакунок з порєднов касов, аби вна дойшла до того, кого ті тре насправді, жеби той, в свою чергу, всьо поклєїв. О ! Бо, як того першого не бде, то нич вам не поможе. Навит велика каса. Бо нев обовізково тре трафити там де тре і ні міліметра вліво. Найліпше, то мати в шваґрах самого дипутата, але, для більшости, то дуже мала імовірність, люде.
Но бо сидит си в ратуші такій пан архітект в пінжаку з краватков і крутит землев, як циган субсидіями. Всі докола знают, жи в того пана (назвем го Пінжак, би ніхто сі не обідив)*, на шиї шалік з кримінальних справ, але в поліцаях в него кум, в суді братова, а прокурор з горя п'є вже третий місіць і тому його навит з посади не здоймают на чєс рослідування. Всьо в него люкс-ґлянц. Авто, котрим шонеділі до церкви ся їздит з дорогов родинов, хата з криницьов і черево на штири ґальби пива…
Заходиш, вітаєшсі, зачинаїш му повідати, шо ти від него хочеш, а він сі дивит на тебе, як на квадратове яйко, але говоре до тебе так спокійно і такіми мудрими словами, жи ти поволи зачинаїш вірити в то, шо видит в тобі пан Пінжак. Одразу після тої візити ти мусиш намотати ше з одинайціть кіл на кажнім поверсі і врешті вернутисі на стартову позицію, але вже зі знакомими шваґра, двома кілями документів і торбов з коньяком та касов. Но і вже разом зачинаїте му повідати шо до чого і вже КОНК-РЕТ-НО ! Якшо фист добре попросити того пана від земли, то він може дати ті, наприклад, кавалок чорнозему під садівництво. Такій сад, люде, добре сі садит ранньов веснов, навит го трискати жаднов хімійов не тре, так файно всьо сі приймає. До осені він вже може вірости в цілу заправку, з квітучими колонками на дизель, ґаз чи бендзину. Або автомийку. А може навит гОтель якійсь в центрі парку вірости, чи склеп з «ґумов»**. Всьо залежит від того, кіко добрива даш під кажен корч, перепрошую, паперів. Але і то ше не вся процидура, котру мусе перейти кажен обиватель, спрагнений земли. Но і як вам ше сі не відохтіло земли, га ?
Недавно'м вичитав, люде, жи річка Уонгануї в Новій Зеландії віднидавна має цілком людскі права. Мєстне плем'я маорі 140 літ сі бороло за то, жеби ї визнали живов істотов, бо їм сі здає, шо всі вни походєт з тої рікі. Но то я си мислю, жи то саме тре зробити з землев в нас, бо всі ми з неї вийшли, но і там підем. Але троха швидше, аніж там. І назначіти якогось Повноважного з Дотриманнє Прав ЗЕМЛИ. Но бо вона, люде, в нас немає жадних прав, а до того ж фист яка дорога. Тре нонстоп пильнувати би хто не ґвізнув. Але трудно найти того єдиного….
Але, якби не було, курва, би'сте знали, шо в кінци фільму, люде, кажному з нас і так дістанесі тіко два куба земли або трилітровий слоїк попелу дорогій родині. І тому незнам, чи тре го витрачати на якісь там незрозумілі повзання по ґабінетах. Життє, люде, взагалі є небезпечним. Вважєйте, на него !
Завше ваш,Яків Кутовий.
*но бо нидавно єден себе спізнав і дзвонив в дорогу ридакцію з притензіями
**ґума — секондхенд, гуманітарка
