Твоє Радийо

Жовті сни мі ся снили в той теплий жовтневий ранок. Лежу си в хаті, писок ся дре в усміху, не спішу ніде. Кавовий ранок ше спиреду, а ту, курва, гримот в двирі, ніби концирт ЕйСіДіСі на сушідній оборі. А я шо ? Як правдивий рокір-миталіст, я можу спати навит під роботу пирфоратора з болгарков в квадраті ! А ту, холєра ясна, мусів сі обудити. Отвираю двері, заходе син невісткі мого шваґра по дідовій лінії, Олько Третий (Зеньо з Попелів його тато, мусите го знати) і каже :
- Стрику, я на радию був !!! На Твому!!!
А я му :
- Шо ти ми баєруїш, курва ? Ти в люстро коли сі дивив, га ? Хто тибе з таков пашчов на радийо пустит, тилипню ?
Але той ся божит, клєнесі на Урицкі Скелі, жи то чиста провда. Ну, то,- кажу му, — повідай, хлопе ! Но і той зачєв...
«... Їду си Дрогобичом, роззираюсі по кубітах, шо ше не поховали мініюпкі. Ввімкнув радейко, слухаю файну музичку, і тутка чую, шо вно ми каже :
- Привіт всім ! Я є Єва Райська, передаю вітанє найліпшішому хлопови в світі, Якову Кутовому, — і музон файнючий яааак заліпачит.
Я мало'м руля не лиґнув, курва ! Ото славний в мене стрико, навит на радію про него знают. О ! Але якось ся втримав, лупнув по коробці та й пхну далі, сі див'ю, вулицє Січовіх Стрільцив сімнайціть і напис — Твоє Радіо. Перше си подумав, шо то в мозґах навіґатор глючит. Але нє... Ну, думаю, то є знак Божий, тре йти сі подивіти. Заходжу, курна, в ґумаках на босака, а тамка шкляна клітка, а за шклом — ВОНААААА !!! Вочи вЕликі, шо океанскій світанок, брови, як обійми, бузя ангельска... і так легко мАхає мені крильцем... Єзу Христе, мій коханий, я аж головов до двирей сі лУпнув від того шчістє, шо'м увідів !
Каже та мала до мене:
- Привіт, я ЄВА !
А я си мислю — може збрихати, шо я — АДАСЬ ? Але нє, я хлоп простий, як рура з бурової, то кажу :
- А я, прошпані, Олько Третий ! Куба Кутовий, то мій стрико !
Як вна сі втішила, ви би знали. Каже, я го знаю, він маршручік газєлі, шо на Бухів їздит ! Ну то я зразу радісно полЕтів по чвиртку, ябка і канапкі. Сидимо си, пиємо... Евка захмиліла троха, та й давай замість Viktorа Vynnykа про компроміс в прємім ефірі співати. Ледво'м той мікрОфон в неї видер, така вона моцна дівка ! А тодий поґласкав її по тотій голівці чарівній, вона й задрімала. О, а я тодий мікрОфон в рукі і давай транслірувати про два кОльори в онлайні...»
- Так, курва !!! — кажу я Олькови, — доста, телепню ! Бо вже і так набрихав'єс, як комірник поліцаю...
Віпровадив я го за двері, сів си та й думаю про життє, люде, шо вно фист якє дилікатне і ані раз ни передбачоване ! Памітайте, мої дроґі, про то при кажнім вдиху ! Бо, типерка, після того всього, в мене виникло питанє : повічте ми, люде, шо робити, як до тебе у фистбуку в друзі зачєли дохтори пачками ся долучати, га ? Маститисі глинов і повзти в сторону цвинтара ? Чи, навпаки, сі тішити, шо став темов чиєїсь дисиртації ? То мо" Олько не брихав ?
Завше ваш, Яків Кутовий.
PeSe. А, і ше нагадую — завше кажіт до мене ТИ, бо ся чую, курва, спадшчинов Юнеско, коли до мене ВИкают.