Минулої зими, люде, їхали'змо поїздом з колєґов, з лижів. А він тамка ногу зломив, курча, но бо свєта, бімбер*, кубіти... Ну та й ясно, жи боліло го фист. Шо ми з ним тої анестизії перепили, то тіко Пан знає! Але нич му не помагало.
Каже єден пасажир, жи тре компрес з оцту. А де го взєти в поїзді? Пішли'змо до машиніста, той тиж немає, але ми налєли му сотку і той каже:
- Хлопакі, зара бде село, я вам троха приторможу, бду їхати поволи, а ти,- обернувсі до мене,- скочиш тай купиш оцту. Но бо шо бде хлоп сі мучив? А, і флєжку!
Так'їзмо і зробили. Намастив я колєґу оцтом. Попустило го фист, люде Але так марудити зачєв, шо ліпше би го тота нога далі боліла:
- Шо то рельси так гримотят і гепают? А чо чай нецукрений? Чому хідники не тріпані...
А за совєтів і, навит, ше троха в Україні, при міліції був цікавий підрозділ, котрий нарід прозвав «талантами». (За одноіменною телепередачею «альо ми ішчєм таланти»). О ! І вони сі занимали тим, шо зранє до вечора збирали людий, тєжко змордованих горівков, але не тіко в свєтА, в будні тиж. Теперка, люде, такого неподобства брак, а значи нема кому рятувати пияків з-під кнайп і ресторацій.
Тому, при наближенні до новорічно-різдвяних празників, люде, мушу вас попередити, жи свєтА слід свєткувати фахово. І завше тре зачинати від малого, поволи. Бо, як то в нас кажут: від «Романа до Йордана…» Тому, аби сі не спозорити, Романа тре зачинати відмічати на Михайла. І від того чєсу сі не спиняти.
Ну, людьом від влади свєткувати легше. Вни мают чим сі розрахувати. Чи то бруківков, або зрізаним асфальтом, чи то плястіковим водогоном з медицинскіми риформами. Головне, би не заспати на бальконі ратуші, бо в новорічну ніч зимно на вулици та й люде знадвору можут увидіти і шось не то си помислити. В нас такий нарід, все їм дурне в голову лізе, як якогось дипутата увидєт не тім стані, шо тре.
А простий нарід свЄта знаєте, як любе? Но бо то є свєтА справа шось та й відсвєткувати. Ше, як ті держава вихідний дала, то опше люксово! І, крім любови до імпрез, в наших людий є ше і вміння.
Найперше, шо тре зробити, то піти сі помолити. То є обовізково! Потомка виходиш з церкви спокійний і ходиш си просто по дорозі такий натхненний. І вже тобі всьо їдно, жи шофери злі, як оси, матюкают тя, об'їзжаючи по тротуарах. Но і би'сте памітали, шо пити за кермом не мож не тіко , як свєто. Але, я вам скажу, коли сильно сі хоче, то навит треба. Головне стати на місци і, в жодному разі, ніде не їхати. Бо, коли в тебе в животі ВЖЕ з півкіля горівеги і за стіл тя жона не пускає, а душа ДАЛІ прагне свєта, то ніц сі не лишєє, як з колєґов (то обовізкова вимога) в гаражи сі напити порєдної самогонкі від баби Валі, наприклад.
Такий той світ, шляк би го не трафив, шо кажного рана, після таких імпрез, в писку бридко і організм так сі почуває, люде, шо хоче сі мастити глинов, би борше до земли сі призвичаїти.
Тому, наступного дня, люде, не тре нікому сі жаліти, бо всім тиж недобре, як і тобі. А тоті стійкіші та витриваліші мусєт рятувати братів своїх слабших.
Тре полигоньку шліфанути сотков-другов і до роботи, якшо в той день якого свєта нема. І завше памітати за рятівний ПОТАШ* з оцтом і про росіл з вогирків!
Пильнуйтесі, люде, остро, і памітайте, шо ліки не властиво застосовані загрожують вашому здоровлю. Тому — дай Боже Вам його!
Завше Ваш, Яків Кутовий
*поташ — сода
*бімбер — самогонка
