Петро був шибеником від того самого днє, як увидів той потішний світ з-поміж ніг свої мами. Перше шкло він збив у шість років, коли став на парапеті перед вікном і виглідав з роботи татка, тримаючи в руках татову кільову ґантелю, котров той давно сі не користував і того вна припала центиметровим пилом і була слизька, як весняний вуж. Він стояв і ніжно так товк нев по замерзлих візерунках зими, відбиваючи якісь свої гуцульскі ритми. Увидівши улюбленого татка, ритмсекція сі посилила і врешті висипалась в логічне закінчення дрібними уламками.
Потім в його життю були ше багато збитих шкєлець, але то перше було самим теплим, бо сі запамітало на завше. Можливо того, шо тодий була зима і татусь не сильно сі втішив з того випадку. Зрештою, зовсім сі не втішив. Мож повісти, жи був здинервований, бо з тої злости пєрдольнув другов гантельов у цілу половину вікна, котре дзвінко впустило нову порцію пітнадцітиградусного морозу разом з танучими на польскому ліноліумі сніжинками... Мама швидко забрала Петрика на кухню, а татко задоволений побіг по сусіда, би той му поміг тимчасово заліпити вікно тим же польскім ліноліумом, котрий так з боями проривався через митницю ще якихось півтора місіці тому. Сусід відгукнувсі відразу з надією на стимулятор у вигліді тричвертової на двох, як мінімум. Разом з татком вни сміло порізали контрабандний продукт по розмірах і гордо поприбивали го до вікна (благо, шо тодий в природі ше існували деревляніі). Зверха повісили старий тещин коц, котрий вна трийціть років тому привезла з Узбекістану і не хтіла викідати, бо то милі спогади, не сильно переймаючись тим, жи та «паміть» була дірава у восьми місцьох. В хаті стало тепліше, господар наливав по сотці, сусід лиґав горівку, як не в себе, тобто все було, як завше, елєґанцко... Татко хмілів, бігав до спіжарки, тверезів за той чєс, наливав, знов біг... І так то тривало, покі мама не пішла вкладати спати Петрика, бо Павлик давно вже сопів, принаймні так вна си думала....
Павло, люде, був рідним братом Петра, натомість, видававсі всім такім си антіліґєнтом, бо навит, як робив яку шкоду, то всьо так виглідало ніби так має бути і по єнчому бути не може. Аксіома, мож повісти, чи константа, не знаю. І світ він видів на дві години менче, ніж Петро і тому всі дії, вчинені цим майбутнім апостолом сприймалисі, як фист милі і серцю і пулярису його батьків. Тому, коли Павлик прийшов на кухню і увидів лежєчого сусіда, а поряд розсипану по всій підлозі муку, то си уявив, жи то сніг. Одразу руками дітини зачєла мести хурделиця і вже сусід лежєв, як великій замет, черевом догори, хропучи, як зіпсутий перфоратор. Тре зробити ковзанку, — вирішив малий і полив тоту кучугуру водов, ше раз притрусивши го муков і видобутим з шуфляди цукром для покращеного зчепленнє...
Нарано, люде, найбільшу радість відчула мама, коли пішла робити ранкову каву свому хлопови, фист змученому радісною подією попереднього вечора. Посерид кухні лежєв вЕликій налисник в єднім мешті і вручнузвєзаних, але діравих скарпетках. З него видобувавсі гуркіт, шо цілком був співставний звуку легендарного Вудстоку* в крашчі чєси. Спроби розбудити його успіху не мали і тому мама в алярмовім режимі пішла відпоювати татка і вже той своїм авторітєтом, разом з пивом в руці вивів сусіда з рангу астенічного безсилля. На шчістє для Павлика зовнішній виглід сусіда списали на вчорашній, збит ранній мамин відступ до сну, що спричинило втрату контролі споживачами над споживанням рідин, шо стають небезпечними після певної кількости. Шкло тиж сі знайшло на недалекій будові за дві флєжки «Столічної»...
А потомка Павлик, як і належит, став фільозофом по життю і водночас студентом престижного ПеТеУ, де вчили спиціалістів з художнього викладання битонних плит. З успіхом го скінчив і став передовим продавцем валюти на місцевім базари. Адже всім відомо, шо таку пристижну професію мож було здобути лишень у вишченазванім навчальнім закладі.
А на Петра видно той ліноліум справив великє вражиннє, бо на почєтку свого свідомого життє, люде, наш Петро занявсі контрабасом* (але не тим зі смичком, а тим незаконним) і лишивсі з ним навит після того, як поляки вліпили му видмедика* у пашпорт за нелигальне завезення двох цистерн спирту, шо спричинило повальне захоплення алкоголем на прикордонних з Неньков територіях і трактувалосі польсков владов, як диверсия проти марґінесу, бо саме в цьому середовишчи то гоббі було найбільш поширене. Лиш помінєв свою лєґітимацію* на мамине прізвишче.
А потім зачєласі війна з москалєма і два близнюкі з ріжними фаміліями просто з барикад пішли на фронт і воюют там понині, маючи в сраці всі контракти та лиш при крайній оказії пригадуючи свої древні цивільні професії...
Завше Ваш, Яків Кутовий.
*ведмедик — штамп упашпорті про заборону в'їзду до країни
*контрабас — контрабанда, мо" хто незнов
*Вудсток — рок-фестиваль під Новим Йорком.
*лєґітимація — документ, що підтверджує тожсамость
