Недавно десь прочитав'єм, люде, жи якісь учоні найшли костомахи неандертальця на теренах Галичини.
Я, в принципі, ніколи і не сумнівавсі, шо кажен провдивий галичанин походить від неандертальця, судячи по кількости сміття, яке він лишєє по собі після кажного шашлику в материнскіх лісах цієї свєтої земли.
Так от. Рішив Яків Кутовий перевірити, чи то провда. І таки знайшов її — печеру, де лежали рештки перепаленої деревини від стародавного вогню і кавалки нашого пращура.
З перших секунд, люде, стало зрозуміло, жи звали го Мирон, і він сі вродив 1969 році, але хуй зна якої ери.
Жеби ви файно розуміли, до того, як того Мироху найшли галицкі мудрі люде, то в цілому союзі було тіко двоє такіх самих древніх людий — в Криму і Узбекістані. Тобто такі самі рештки, тіко з троха інчим розрізом очий.
Тота печера недалеко від Миколаєва. Того самого, де цементовий завод. Але знайти її не так то просто, бо захована вна глибоко в лісі і, шо саме цікаво, коло неї навит гриби не ростуть і птахи не піют. Отакєво, люде, цудо.
Мушу повісти шчіро, шо і слідів перебування людини сучасної я тиж не знайшов. І тому спочатку незнав'єм, чи писати про то, як там трафити, чи нє. Але так си помислив, жи ті, шо ня читают, люде культуральні і тому сміттє за собов приберут.
Би ви знали, шо я сі на шукав тоту діру! Кого'м тіко не питав. Ніц, курва. Ніхто не знає.
Селянам всьо до сраки:
- Які, курва, печери, прошпана? Ви ся гет йобнули? Ліпше си пива лиґніт, тіко но привезли...
Але пацани на роверах коло зупинки всьо ми «до копійки» розказали.
Значи такво, люде. Їдете зи Львова в бік Чопу, Солотвина чи Стрия. За Миколаєвом на горизонті увидите заправку «Марс». Но то перед нев рєзко їдете вліво і далі просто пару кільометрів до знаку трагічної загибелі Біласа та Данилишина.
...Заарештовані поліцією Василь Білас та Дмитро Данилишин, за пограбування одного із польських державних поштових відділень. Об'єкт знаходився в містечку Городок під Львовом (польська назва – Грудек Ягеллонський)...
За іронією долі, їх впіймали українські селяни завдяки фальшивій чутці, котру запустила поліція, начебто це злочинці, які пограбували українську кооперативу...
У Розвадові Біласа та Данилишина зустріла юрба українських селян, які гадали, що вони – злодії-кримінальники. Хлопці змушені були, відстрілюючись, утікати до села Верин (нині Миколаївський район Львівщини). Вбрід перейшли Дністер, але на них там уже чекали переслідувачі....
Інфо звідси:
http://photo-lviv.in.ua/zaboronena-ukrajina-bilas-i-danyly…/
Перед тим памітником звертаєте вліво і по білій, від піску, дорозі шуруєте ше зо три-штири кеме. По лівому боці бде кар'єр, де добувают пісок для всіх будов свєтої Галичини. Але ви не дивітсі докола, іно си їдьте тим шляхом аж до самого лісу.
В'їхавши до него, увидите (тиж зліва) Дуб З Діров, в котру я запхав патик.
Там є ше два дерева переплетені в обіймах,
а праворуч купа шіферу, котру наклав якійсь галицкій йолоп.
Отепер сі паркуєте акуратно і, вже пішки, мастите вправо, перпендикулярно до тої дороги, котров приїхали'сте.
Йти тре стежков завше просто вниз, але на долі є поворот ліворуч.
Так от від цього місцє до печери метрів піцот-шісот. Самі увидите. Но і не забудьте сі привітати з пращуром, як має бути:
- Слава Ісу...,- наприклад.
Але, як вам віра не позволєє, тодий:
- Слава Україні!
Приємної подорожі. Будьте чемні, не смітіт і нікому не повідайте, шо то я вам дорогу показав, бо той дух галицкий, хоч і неандертальскій.
PeSe. Дивітсі уважно знимки і бдете знали шо до чого, де звернути, де присісти, а де сі помолити
