Пішов єдного разу ксьондз до озера, аби рибу якусь злАпати. Сидит на беризі, сидит, курча і нич спіймати ни може. Піднєв він вочи свої світлі догори та й каже :
- От двисі, Пане ! Я вже стіко літ людьом віров-правдов служу, всім помагаю-сповідаю, в соцмережах лише у фистбуку підписаний і то тіко на Якова Кутового….А ні до чого'м сі не доробив. Може тибе нима, га ?
І тутка, рррраз, чує, жи хтось веришчит, ніби му пальці в двері пхают. Він сі придивив, а то якійсь хлоп сі топит. Отець тодий до човна скочів, веслами гребнув і за мінуту він вже був біля того потинційного потопельника. Оказало сі, жи то сам пан голова міста пішов сі покупати і забув, шо пливати не вміє. Та ше й веришчит, як старе простирадло :
— Врєтуй мине, отче, Шо хоч для тебе зроб'ю, бігме !
- На сповідь ходиш, грішнику ?
— Та давно не був'єм, але типерка бду ходив, кленусі, як перед....
- А твоя Мироська шо ни ходит ?
— Та типерка нимає чєсу аніраз. Замордували тоті диклярациї... Зранє до вечора заповняє.... Шо хочеш ті закалатаю, все порішаю, тіко врєтуй ?
(І тутка отець вчув голос. З-під земли, люде... Котрий заспокійливо і потиху му повів :
- Давай, хлопе, не все ж тобі на сухім хлібови сидіти, га ?)
Замисливсі парох : авта, аж три маю, генделик тиж, церква є, шо ми ше бракує ? О !!!
Ххххопппа, шось сі перекрутило в нім і отець,тим же ж голосом, говоре :
— Но то добре, довай ми готель в центрі міста, тодий я тя викігну з тої калабані. Я тибе за єзик не кєгнув, хлопе, — сказав служитель Панскій і кінув паталасі кулко ритуальне..
— Без питань, зроб'ю, — зрадів мер і сі хопив за весло.
Випливли вни на беріг, посушилисі і пішли по хатах. Нарано ксьондз стає, а в него у скринці поштовій якась картка, відкриває, а тамка право власности на готель в центрі міста. Зрадів той, зачєв прикідати шо до чого. Зачєв по інтернетах дизайнира якогось шукати, меблеві сальони, еуроримонти плянувати… І всьо ніби люкс йшло, але єдного днє парафіяни по сповіді зачєли сі питати свєтого отця за той гОтель, чи то провда, чи то просто хорі на голову люде язиками своїми паскудними шопопало плещут. Но бо є між нами такі зґнири, шо все про всьо знают. Тодий допіру зачєлисі проблєми серед прихожан, а потомка хтось навит до суду подав. Перше засідання, друге, трете.... Дивитсі, жи то всьо йде до того, шо гОтель, в котрого стіко було вкладено, піде на благо людий того міста. Ходе служитель сумний, місцє си знайти ни може. Но та й пішов він знову на берег того самого озера з мислями ся позбирати. А тамка соничко світит, у воді жєби безтурботно пливают, риби всякі, горобці цвіркочут по деревах. Знов піднєв він вочи свої ясні догори і навит не встиг нич подумати, аж ту раптом — крик шальоний !!! Дивитсі, а в озирі суддя мєстного суду сі топит…
І знов голос з-під земли :
- О, видиш, хлопе ! А ти ми не вірив ! Казов, жи мине нима ! Я ж ті казов, жи Пан добрий, він все видит, всіх чує....
Завше ваш, Яків Кутовий.
