Я, люде, люб'ю си посидіти на ганку, коли не тре ніде бігти, бо всьо, вже поробив і навит в хаті попрєтав, но бо субота. То сидів'єм і позерав навколишні пейзажі. Все було, як завше.
Далеко в долині дикий автобус, шо зимов сі провалив під лід у ріку, здавалосі пив з неї воду. Біля сусіднього склепу, ше з вечора, лежєв мєстний пияк, ногу котрого несамовито гвалтував рудий пес.
В сусідів, за парканом, відспівували їхнього діда. Ришєк лежєв у трумні вже третий день, але червоний був, як після сотки бімбру. Но бо вни всі такі червоні, вся родина. Лежєв си дід і терпеливо чекав закі го поховают.
Попри хату проїжжєв хлоп на ровирі з псом, привєзаним шнурком до руля. Той псяк завше го так тєгне, а той лиш пиво си дудлит і ся шкірит!
Жирні, відгодовані голуби ходили по коліна в пилюці. Борсалисі в ній і товклисі межи собов. Баба Миросє, шо кажного днє продавала п'явки на розі за церквов, разом з коліжанков годувала їх відбірним зерном, купленим на остатки пенсії.
Чорний кіт Мацько ліниво мружив воко з висоти старого горіха на потенційну вечерю.
Спостерігаючи за цими птахами, люде, завше даєшся диву. Ходєт си такі поважні, як ніби розуміют про свій мирний статус. А люде годуют їх і тішатсі тим так, як ніби врєтували від голоду півафрики. А птах той має їх всіх глибоко в ср... перепрошую, в дзьобі. Паскудит, жре, заразу розносе, знов жре і знов гидить на голови, памітники чи авта. Вни не риют нори, як магеланові пінгвіни, наприклад. І не їдєт жУків, як цесарки. А на холєру їм то, як є дурні люде, котрі не дадут вмерти з голоду чи зимна. Пакостят людьом на голови, а ті сі тішат, ніби то шчістє неймовірне і типерка шалена каса зара впаде їм просто з неба у діраву кєшеню. Бо то є птах, люде, котрий без людий не виживе ані мінути. Бо він не вміє нич. Іно срати, жерти і ся грати.
- А дви, Куба, тойво жирний, з головов обдертов, то гет чисто наш головний лікар, нє? — баба Мирося перервала мої занепокоєні думки про трагічне життє символа миру.
- Рубіроїданема! — раптом обудивсі пияк, скинувши з ноги пса.
- Шьошьо? — перепитала баба.
- Рубіроїданема! Так головного колись прозивали, курча ляга, коли він ше начяльніком жеку був, — пияк раптово замовк, знову провалившись в свій розбурханий світ, а пес продовжив грати його ногу
- Ага, чисто він, тіко той голуб вишиванку не носе,- чогось сумно додала коліжанка продавщиці пиявок.
І так мені то впало в голову, жи вночи навит сі привиділо, шо всі наші народні слуги, в більшости своїй, то є ті ж самі голуби. Нич не вміют і не хочут, нич не роблят і жиют тіко того, бо є ми. Люде, котрі позволєют їм тото всьо.
І, певне, лиш кіт Мацько знає шо до чого в тім дивнім світі.
Завше Ваш,Яків Кутовий
