Єдного разу, давно років тому, певний пастух Франек поволи гнав карпацьких пінґвінів з Заліктє, вздовж Опакі, попри БорИслав на базар у Хмельницкій.
(Трускавцє тодий ше не було, курва !)
По дорозі продавав єйці, шерсть з тої скотини, стриг касу і всьо було люкс, поки не ліг спочити коло села Млинки, шо сі знаходит помежи ріками Тисменицьов і Серетом. В тім селі мешкали натуральні, майже гірські цигани, вождьом у них був Влодко Сметана. І «пожичили» вни в нашого пастуха бича, попросту ґвізнули*. Але то був бич не звичайний, а атомово-лясеровий та ше й спадковий, від діда-прадіда. Без него він ніде не міг сі рушити, ані раз. Але шо робити, пустив скупу сльозу Франек з лівого вока і пішов далі. Недалеко відойшов, аж ту раз — прийшов алярм, шо найшовсі його бич. Але тре викуп дати.
(Курча, майже як за нумер з авта у теперішні чєси)
Прискакав Франьо аж бігом до Млинок, докола сі зібрали циганчуки з дітьми на гуляйногах і з кремом для загару в руках. Зачєли сі торгувати Влодко з Франеком. Але, шоб Сметана не просив, Франек, як істинний пінґвінячий пастух відповідов :
— Дроґо, курва, дроґо !
Влодко вже готовий був на шо хоч помінєти тотой француватий бич, би тилько сі позбути Франя, але той сі впер, як пінґвін у нові ворота, і не попускав ані раз. Задурно віддати Влодко не міг, бо не позволєла му циганска совість і переговори зайшли в глухий кут. Тутка з хати вийшла його жінка Зузя і гаратнУла вождеві ґлянцевим жиліском по шнобелю нагадуючи, би йшов сі занімати продукуванням правдивого циганского меду, а не всякими авантурами. Всі докола знали, жи Зузя, фист яка гадра і кубіта нешутєйна і може ше раз повторити процедуру на Влодковім носі. Задумавсі вождь... Врешті зійшлисі на кількох пінґвінихах разом з глувним когутом, обрядовім ґарнітурі з пір'їн африканського буська і ґанц нових франекових мештах зі скєри опацького індюка. Забрав бича Франьо і подефілював си далі. А Зузя рішила на чисть тої події заснувати місто поряд зі своїм селом, би було де зробити си фризуру, ондуляцію та педікур. Но і торгувати тотими пінґвінами, до холєри, їх шерстю і єйцями, а головне — циганським медом, і назвала го просто — Дрого Бич.
Так Дрогобич став містом, але так направду є передмістям))) Млинок, шо назавше сі лишили самим престижним районом цього величного і порєдного міста.
Ґратуляції найшчиріші всім дрогобичанам !
Істинну правду повів завше ваш, Яків Кутовий.
*бич — батіг, ґвізнули — вкрали, свиснули, алярм — звістка, дроґо-дорого, гуляйнога — самокат, ґратуляції — привітання, ґанц — цілковито, повністю, шнобель — ніс, жиліско — праска,
ґАрнітур — діловий костюм, фризура — зачіска, ондуляція — завивка, скєра — шкіра.
