Всі порєдні люде 1 травнє городи сапают чи ковбаскі смажат, а наші обранці мєстного розливу мусєт диклярациї в якімсь илєктроннім вигліді подавати. Бо то є остатній день. День Сповіді.
Тому в остатню ніч квітнє я не спав, а сидів си на Бухови і чериз типловізор спостирігов цуда. Я видів, як сі метушили заступникі, їхні мери та інші гіпотетичні мецинати. Єдні засипали ямиска шутром, підключали ліхтарі би ті світили, другі тирміново подавали воду на восьмий поверх ручнов помпов. Треті носили людий на руках замісто ліфта.
Начальнікі ЖЕКів бігали з чавунними люками в руках і прикривали ними всьо, шо тіко можна. Прєтали докола будинків, смітників і з пінов вимивали сходові клітки.
Поліцає з юстиційов пожичали їден в одного гроші, а потомка купували за них жігулі 75 року віпуску до нашої ери, би внести їх у диклярацію і спати принаймні їдну ніч спокійно.
Натомість дипутати бігали напівголі, в їдних скарпетках і то діравих.
От стрілисі двай такі бідні. Єден другого сі питає :
— Здоров, Вітьон !
— Сервус, Васьок !
— Читав'єм, жи ти задиклярував 25 тисіч дольців ?
— Ну і шо ?
— А за рік заробив'єс тіко ДЕСІТЬ з половинов долара ! То скіко ті років, хлопе. На холєру збрихав'їс, жи тобі сорок, як ти сі вродив дві і пів тищі літ тому... Певне, ше мамонтів застав,
нє ?
Поруч на ріжних дорогих авто їхали, вдягнені в розкішні шуби і камізельки, їхні дружини. В кажної був батіг, або файний патик, для стимулювання своїх дорогих половинок до роботи на благо народу. Голови земельних комісій разом з їх членами (не помисліт нич поганого в тім слові, люде) ходили від єдного помешканє пільговиків до другого з землев у руках і просили, просили, просили...
І тіко прокурори та судді спокійно заливали писки віскарьом. Вни вже все давно поклєїли....
Завше ваш, Яків Кутовий.
