Зрештою, тут трохи інша ситуація, порівняно з класичними операціями придушення Макросами Мікросів ("білі починають і виграють"). Тепер виграє той, хто першим захаває і розповсюдить і підніме на прапор розвитку цивілізації Теорію 2Ж-циклів. Не знаю, може то будуть негри. В них краще чуття ритму, смакування високих частот. Бо високі частоти якраз несуть дух — інь-ський потенціал розвитку. А тут вже всі надто погрузли в засмерджених тютюновим смородом робочих тюрмах і гнилих домашніх райочках. А ті, хто має гроші, вальяжно собі розслабилися на лаврах і навіть пальцем не кивнуть, якщо не будуть бачити якоїсь матеріальної для себе вигоди. Словом, продажна самовдоволена наволоч (як моя вічно мугикаюча і ні хрена не думаюча сестра).
А 2Ж-цикли — зовсім не про продажні справи — скоріше про технології розвитку і про його внутрішні пружини, які або лопають від перенапруження в безвиході, або розслабляються собі на "житті реальному", як висячий пеніс, або ж, як у моєму випадку, входять в режим кавітації і якось провалюються в невидиму область вакууму, схожу на сингулярність. Тобто двигун працює на повну потужність, а зчеплення з оточенням нема, тільки пісок до палива від курвивих бидел.
Модель 2Ж-циклів — про згалуження потоків від місць добування до місць переробки — і їх розгалуження до кінцевих елементів в зоні мікроструктурних реакцій. Там, в клітинах келтів (кінцевих ел-тів) вони зустрічаються і дотошно-скрупульозно-мікроструктурно реагують з іншими "обтікаючими" потоками — як соки з коренів реагують в клітинах листя з потоками вітру, дощу, тепла, сонячних променів, з "дискретними потоками" птахів, комах, людей і будь-яких інших сутностей, які проявляють до них свій інтерес. Кажуть, там навіть душі спочивають — в гіллі улюблених дерев. А коли дерево зрізати — душа летить неприкаяна, і хтось в іншому світі вмирає.
Так, 2Ж-цикли заставляють думати і про інші світи, звідки приходять певні знання і енергії, поза явними горизонтальними зв'язками. Наприклад, вона підкреслює такий майже явний факт, що часове поле викривляється нашою свідомістю, і окремі факти, відчуття, подразнення зв'язуються нею в осмислені події, сюжети, причинно-наслідкові зв'язки, і весь цей конгломерат пам'яті про минулі події і уявлення про можливі майбутні сценарії, пам'яті про сни, про розказане кимось, прочитане в книгах, побачене в фільмах, — дивним чином "розгортається" там по поличках спогадів, горизонтах подій, нішах асоціативних зв'язків, напрямках не завершених медитацій над проектами, — і всі ті кореневища означають, що часовий вектор ніби розпрямляється у двох літрах нашого мозку і певним чином компенсує його видиме просторове ущільнення.
Тобто ми можемо говорити про певну рівноцінність об'єктивного і суб'єктивного світів. Об'єктивний — більш розсипчитий, дискретний, схожий на мозаїку, пазли, калейдоскоп окремих майже нічіим не зв'язаних подій, а суб'єктивний — більш неперервний, цільний, зв'язаний багатьма причинно-наслідковими (логічними) і асоціативними зв'язками (просто накладеними в силу своєї одночасності і однопросторовості чи якоїсь ритмічної схожості). Для декого такі випадкові асоціації грають важливу роль — їх навіть радять використовувати при вивчені іноземних слів і фраз — там "шіп" — корабель з шипами, "кап" — чашка, в яку щось капає.. Схоже на пародії по звучанню — як "розшарити" — розповсюдити від "шаре" (share).
Не будемо зараз судити, добре це чи погано — таке "обіліє" асоц. зв'язків — дехто вважає, що добре, там якась спеціальна назва є, схожа на "синергетиків" чи "сингуляторів" — людей, які відчувають звуки на смак і бачать кольори на дотик,. їх, на відміну від "голубих", називають "темно-синіми", "ґранатовими" чи якось "індіґо", але надмір так би мовити "юридично узаконених" асоціацій, звичних для різних магій та "езотерики", часом відверто роздратовує, як геометричні фігури чакр чи кількість пелюсток "лотоса" кожної з них — хоч того нічим не можна побачити і перевірити..
Можемо зафіксувати тільки той факт, що для нас "темний ліс" — чужа пам'ять і чужа уява. Ми можемо мати деяку вихідну інформацію, — але як воно там всередині складається, вивертаючись з видимого в невидиме, і по яких законах ті "невидимі видива" приходять в голову в снах, в уяві, і чому саме так, а не інакше, — там і не "камера-обскура" і не "лінза Френеля", і не симетричне чи асиметричне віддзеркалення — там щось зовсім інше, і зрозуміти, як мислить людина, часом дуже і дуже складно. Ми не можемо вкласти якісь шаблони — воно повинно відбуватися якось само собою — нас цікавить вихід, як від штучного, так і від натурального інтелекту.
У випадку з моделлю 2Ж-циклів зафіксуємо те саме: корені для нас завжди заховані десь "в темнотах темнот" — під тоннами ґрунту, чи під коробкою черепа, і ті судини, які йдуть від коренів і несуть "нагора" щось життєво важливе, — теж зазвичай заховані в глибини тіла. Більше того: вони в однині, вони унікальні в своєму роді і не мають дублерів. Якщо зворотні канали дублюють один одного, то прямі висхідні канали — дуже вразливі і тому заховані попри самий несучий каркас організму.
Зрештою, ми не мусимо дублювати Природу в таких деталях — можемо проводити і запасні, аварійні паралельні вітки чого завгодно.. Але зафіксуємо той факт формулою — основною формулою макротехнічного дзену: Ж1-потік інь (чогось свіжого необхідного) рухається із зовнішнього кореневого середовища у внутрішнє гіллєве Ж1-структурою янь (засекреченою, захованою всередину — тут ніякої "прозорості" не може бути в принципі). А от зворотні Ж2-потоки янь (чогось використаного, переробленого, густого, складного, важкого — продукції життєдіяльності клітин організму) — вже можуть бути прозорими відкритими, доступними і рухатися Ж2-руслами інь (відкритими, доступними, м'якими, гнучкими, розпаралеленими кількома руслами, прокладеними ближче до поверхні організму). Ж1 — як артерії, Ж2 — як вени; Ж1 — водопровід, Ж2-каналізація; Ж1 — газопровід, Ж2 — вентиляція + димові канали, які зовсім не повинні обриватися в небо, а повинні відводитися і розгалужуватися безпосередньо до рослин, які їх залюбки споживають і переробляють. При тому до рослин під плівками, на великих замкнутих територіях, які не випускають викидів СО2 і СО в атмосферу.
Теорія 2Ж-циклів вчить про "три поверхи провідності" — інформативний, енергетичний і матеріальний (речовинний) — і детально розглядає еволюцію і організацію кожного з них. Еволюція провідності відбувається від дискретних потоків до неперервних. При тому чим більш згущене, чим тісніше заселене середовище — тим скоріше там виникають неперервні провідні мережі, і тим вони більш оправдані з різних точок зору: економічних, екологічних, психологічних, навіть біоенергетичних. Зафіксували: що неперервні мережі у всіх випадках кращі, ніж дискретні, а тому логічно розвивати і вдосконалювати спеціалізовані провідні шляхи, ніж універсалізувати всюдиходи і танки, як це роблять в росії. І якщо добре організовний інформативний рівень контролю всього оточення (включаючи не тільки чутливі сенсорні мережі — аферентні нерви, але й дійові — еферентні) — тоді не треба і мурів будувати, бо з часом будь-яка "китайська стіна" стає вразливою і не потрібною, ще й заважає тим, хто її встановлював. Тобто при високих технологіях контролю і зв'язку — мури не оправдані. Те ж саме — і зі стінами будинків. Вони повинні зникати на теплий період — і легко "виникати" (видуватися, нарощуватися, напінюватися, наволокнюватися) при потребі. А "границі володінь", межі приватних зон можуть позначатися досить умовно, але при "несанкціонованому порушенні" — доволі боляче попереджати про неприпустимість вторгнення (не прошений гість — гірше татарина).
Тобто теорія вчить "мислити пухирями" — чисто зонами, пристосованими для якихось занять, і думати, що там потрібне, а що зайве, і корисні, потрібні фактори наближати (проводити Ж-структурами, каналами спец. провідності), а непотрібне, шкідливе, зайве — віддаляти, відгороджувати, якось нейтралізувати, компенсувати,.. — і таким чином організовувати собі "інтимний" зручний простір для будь-яких занять.
Якщо заглиблюватися в деталі — там вже йдуть закони ергономіки, безпеки праці, екології побуту і довкілля, і воно не повинно так все бути запхнуте в клітинки, заґратоване прямокутними стінами, дверима і вікнами, як маємо при сучасних примітивних технологіях "вічного", "залізобетонного" формоутворення. Свобода полягає в тому, щоб легше було "зніматися з якоря" і подорожувати, міняти види занять і місця проживання, щоб прописка і прив'язка до території суто "свого", "кров'ю і потом вистражданого", зубами і кігтями відвойованого, від діда-прадіда переданого "обійстя", "господарства", роду занять — не давила бетонною могильною плитою і сізіфовим каменем неможливості, недосяжності всього іншого..
Тверде провалюється в безодню, гнучке виживає. Епоху панцирників і твердих мурів можна реанімувати і оживляти як завгодно довго, але вона ізначально закристалізована і мертва. А Природа користується гнучкими схемами і вчить спочатку розвивати живий вміст — а потім вже його потихеньку при потребі кристалізувати, обгортати захисними оболонками, зміцнювати, але і з тим зміцненням мати міру, щоб вчасно скидати тісну оболонку, міняти панцир, нарощувати щось інше, ефективніше.. Тут вчитися і вчитися і вчитися.
2Ж-наука прямо вказує, де і як вчитися: вчитися в Мікро (воно швидкісне і досконале, безшумне і краще організоване) — переносити в Макро. А не вчитися в Минулого — і весь час, циклічно переносити його на Майбутнє, повторюючи ті самі звірства, вбивства, крававі розправи
