У 8-му класі фіз-мат школи професор Вишенський Володимир Андрійович ставив мені «п'ятірки» за точність визначень. Я хотів би ще раз скористатися тим талантом і прояснити, що я маю на увазі, коли вживаю той чи інший термін. Про «курви» і «бляді» ми вже визначили: блядь — нормальна жінка-інь, жінка-жіноча, котра любить секс: дитя природи; а курва — ненормальна жінка-янь, котра любить Себе, своє велике Его, своє Я — і всілякими способами влазить в мозок, в пам'ять, щоб залишити там незабутній слід. Навіть якщо ви не захочете нічого з нею мати (ніяких спільних справ, тим паче спільних дітей) — все одно вона вам залишить в мозку свій напис на дереві: «тут була Я», — і ви будете згадувати її за всякими дрібницями: не так поклав виделку, не так пройшов, не так глянув, отут вона звернула твою увагу на те і на те — зав'язала таку паразитичну асоціацію, бо в неї вона так замкнулася, ..кароч, жінка, яка довбе мозги і руйнує свідомість — може там залишити кашу, може довести до божевільні — і ви її гіпнотичну особу, яка твердо «по-янськи», по-мужськи давить своїм «авторитетом», — повік не забудете. І ще «курва» — бо курить, і «курва» — бо схожа на курку — на «сирену» — «птахиню» з могутнім дзвінким голосом, але курячими лапами: низькоросла, «вгрузла в себе», як бочка, тяжка і дуже-дуже нагла нащот нав'язати свої переконання, смаки і пріоритети — і в той же час повністю ігнорувати твої.

Тепер про те, що я називаю «курвиве падло» — це вже відноситься і до чоловіків — до будь-якої статі і будь-якого віку з сигаретами: воно курить — спускає дух, розповсюджує отруту, само падає на дно і заставляє себе запам'ятати, як щось значиме, грізне — і в той же час немічне, нещасне: запихає в душу «жало жалю» і ятрить ним якісь «основоположні теми» типу «мать, Отчізна, долг, честь і совєсть», «батьківські пороги», «материнські руки», хрести і могили, подвиги і трупи, і от воно тілом ще ніби ще тут — а духом вже «потойбічне» — дивиться на тебе вже звідти — мертвими очима Смерді, Чорної Діри. Воно духу не має — і ти мусиш його нести своїм духом. І тому воно падло — бо тяжко «западає в душу» різними повинностями і виставляє Себе «праведною прокладкою»: виконуючи ті повинності в рамках різної муштри — ти мусиш весь час пам'ятати про нього, про його око трупа, око Вічності, мертве око тюрми і могили... Хоча насправді там просто тютюнова отрута, яка розриває міжнейронні контакти, і воно взагалі не думає, тільки позує, але змушує нас (це важливо!) вкладати в його пустишку (в пустий курвивий манекен) те, чого там нема, але що нав'язливо-напоказ, артистично-театрально виражено всією позою бездухого опущеного трупа: його «солідність», «далекоглядність», «передбачливість», «надійність», «тверду опору», «те, чого ти ще не знаєш, а воно знає», всяке западло, яке тебе чекає на життєвому шляху, всю твою підноготну, всяку підлоту, яку ти ще не розкрив в собі, але вона там точно є, якщо тебе доколупати «до живого» (ніби цвяхом цілеспрямовано розколупати зубний нерв — і потім давити на нього при кожній нагоді).. Отому я називаю його «курвиве падло»: воно однозначно належить до низхідних Ж2-потоків сміття — всякої історичної, театральної, релігійної, формальної, загальноприйнятої, гіркої і терпкої «спадщини», яка вже давно мертва — але в його особі (завдячуючи твоїй Енергії Уваги) вона штучно відновлена — і, використовуючи твій дух, себе реанімує, а твоє інформативне поле (твої плани, наміри, проекти, задуми, мрії, інтереси-зацікавлення) давить вщент — роздушує вдрузки, на дрібні осколки, — і може таким ретро-тиском всяких маразматичних повторів (зокрема повторами того самого тюремного задушливого смороду) довести людину до сказу, до психозу, до руйнації всіх стимулів життя і суїциду (самогубства) від «неминучості його гавнистого Я, його покровительства». Бо його не зіпхнеш з місця — воно ніби затерпає і прикипає до місця своєї курвивої псевдо-медитації — і його Ж2-потоки розповзаються, розливаються як болотна жижа, — вони розповзаються, як гербіцид по траві, як смола по легенях, — і омертвляють душу зсередини. Навіть від самої згадки про «курвиве падло» не хочеться дихати, ніби мусиш заново пригадувати, для чого ти живеш і що ще хотів зробити і кому це потрібне (із твоїх ненароджених дітей і внуків, яких точно не буде, якщо ти будеш думати про курвиве падло, а не про свої потреби, інстинкти, інтуїтивні поняття і дещо інше, що було цікавим і привабливим для тебе, а не для курвивої гниди, яку вже давно необхідно змести, здерти з твого життя, як найпаршивішу шкарубку фальшиву курчолапу гидоту, яка тримає чіпко у своїх лапах твоє горло,серце і мозок. І під його гавнивим покровительством ти не жив і не будеш жити — бо воно навалюється на них звідусіль своїми хриплими «авторитетними» прокуреними голосами, своїми інфрачастотами гепання курвивих дверей і наглих сабвуферів. Тюрма і могила, яку воно носить з собою і дуже тим «масованим тиском» хизується — виставляє свій Труп, своє нагле Его напоказ тупо і безцеремонно. Утверджує своє трупне верховенство — свій пам'ятник вічної пихи наглого курвивого падла — і усім своїм виглядом, і всюдисущим своїм наглим задушливим отруйним смородом. Смердь пишенься через Д і означає смердючого трупа на твоїй дорозі, у твоєму полі зору, слуху, нюху, яке нагло позує** і тяжко «лягає на поруки» — возвишає свій труп на енергії уваги і духу спостерігачів, як щось значиме і вічне, руйнуючи своїм фальшивим нав'язливим «реалізмом» те «нереальне», що мало бути підняте тим духом: якісь швидкі насущні справи, важливіші стократ від його пихи і фальшивого позерства на публіку. Але обманута свідомість, навіть підсвідомість — визначає його як важливий пріоритет — «труп на дорозі» — і переливає всю енергію в потенційну яму трупа, бо ж Природа милосердна і реанімує все, що можна врятувати, — а воно труп і хоче бути трупом — і дальше себе вбиває і спускає вкладений в нього дух на пси — йому так подобається: жити трупом і гнітити оточуючих. Бо воно нагле курвиве падло — спеціально «западаюче в душу гнилим опалим листям, обволокує периною гнітючої гливкої задухи, влазить в горло „сливкою“, „кляпом“, „булижкиком“, „дишлом“ смертельної образи, із силою давлячим по стравоходу і легеневих трубах вниз, як кодло грішників із самого пекла, підвішених за твої здушені голосові зв'язки, і викликає „зубні болі“ в горлі, спазми, відрижки, скрут кишок, „курчу ляґу“ (курячу лапу) на серці, яка стискає його амплітуду і збільшує частоту (симптом тривоги і небезпеки) — і тримає в лещатах, викликає вогонь палючої ненависті в мозку, котра моментально виливається в Образи і сюжети кривавої помсти курвивому падлу — як виривання кишок, підвішування гаком за горло, удар з усьої сили сокирою в хребет, лопатою по шиї, мотикою в голову, розпеченим каменем в груди — щоб шкварки сичали чорною смолою замість його брехливий очей, смердючого рота і тупого атрофованого повільно гнітючого мозку, в якому вже нічого змінити неможливо, бо там крім тупого театрального „Я“ більше нічого й нема і не передбачається.

Які вам ще дати визначення? В принципі, наука про 2Ж-цикли точна і оперує цілком конкретними поняттями — на відміну від тих „загальноприйнятих“ (общєпонятних) „вічних істин“, на яких базуються всякі „народолюбні“ мотиви, на котрих паразитує курвиве падло, виставляючи Себе (своє Я) представником того „багатостраждального народу“ і його героїчного, але ображеного на долю і колись „подававшого надії“ інтелектуального потенціалу.

** Коса Смерді — шлейф отруйного смороду, яким вона риє траншеї і всіх туди скидає, хто ковтнув її отруйної жижі, поглиблює потенційні ями і закручує там вихори всяких конфліктів, нескінченних тупих балачок ні про що — а далі мордобоїв, різанини, вбивств і каліцтв — а сама ніби залишається сторонім спостерігачем „життя простого, життя сьмішного“ — чим кривіше — тим сьмішніше, воно падає на дно, позує, але кругом нього закручуються бурхливі сюжети. Воно мертве всередині — і йому завжди мало „експресії на сцені“. А зазвичай най-уродливішу, найбридкішу експресію проявляють тюремні подонки, скурені наніц, які проте вміють стати в карлючу позу і нагнати страху — в них така мертвляча гіпнотизуюча сила, як в змії чи удава відносно теплокровної тварини, яка сама лізе в пащу, і її використовують деякі курвиві тренери спецназу, які показують дива „безконтактного бою“: тверда заціпеніла мертвота. Янь-янь — потенційний вбивця, рунівник, воля без духу, і чим менше в нього іню — чим воно мертвіше — тим активніше засмоктує чужий дух, як чорна діра на себе намотує енергію тепліших світил.

Чорна доба середньовічних кошмарів — епідемій і розгулу інквізиції — ніколи би не закінчилася (епоха Відродження ніколи би не настала), якби не появилися упорядковані системи каналізації, які відводили помийні стоки (до тих пір їх зливали прямо на вулиці і в відкриті канави, які кишіли щурами і різною хвороботворною гидотою. Тепер необхідно зробити те саме з потоками повітря: чисте свіже, яке помагає думати і творити, в жодному разі не змішувати з отруйним обкуреним — бо пандемії, війни, розрухи і деградації населенння ніколи не закінчаться — і всі кошмари з вбивствами, каліцтвами, тупими варварськими руйнаціями і підлотами будуть продовжуватися і повторюватися, як запиляна пластинка, не даючи жодного просвіту для нормального мікроструктурного розвитку. Бо вивчення природи, будь-які винаходи, вдосконалення, полегшення життя завжди проходять через мікроструктуру, через точні прискіпливі глибокі дослідження мікросвітів (саме туди потрібно вкладати дух, енергію Уваги, енергію інь), а курвиве падло вбиває дух, спускає його назад в небо, „зраджує в минуле“ разом з порцією „підглянутої вкраденої інформації сучасного“. (Воно, падлюча гнида, стервозна гнила наволоч, ніби забетоновує, замуровує тебе у твоєму світі мікро з його фантастичними законами, які не здатна сприйняти, а утверджує зверху тяжкою бетонною плитою „унылыє“ тупі старі маразми „вічних незаперечних істин“, де все напреред розкладене по поличках і тобі там взагалі нема місця, ти почекай, ти „зарано народився“, тут ще ми не напанувалися і не нагосподарилися..) Курвидла — великі Макроси, які не тільки плювали на мікроструктуру і вміють все поламати і засекретити так, щоб тяжко було добратися до істини, але ще й вміють „замурувати там“ будь-якого „ботана, очкаріка, вискочку-винахідника“ з його відкриттями і вдосконаленнями. Їх фізично вбивають, щоб припинити будь-який прогрес і зупинити все, як є, із збереженням свого курвивого тюремного панування над світом з усіма його штучно створеними маразмами та ієрархіями „соподчінєнія“.

Ще такий момент бісить, коли воно, скурвозне, спеціально вичікує глядача, щоб „значуще“ прикурити під його поглядом, особливо ввечері, щоб освітити своє упирське обличчя — „дати Себе запам'ятати“, як щось вагоме, значиме, не від світу сього, знаюче „глибші мертвіші істини“, позначаючи Себе у твоїй пам'яті як певну віху життя: от як в тих „людях в чорному“: блим поважною мордою з сигаретою — і ти Його, падлюку, запам'ятав (бо трупи запам'ятовуються навічно) а своє забув — і виходить, що він вкрав твій дух на „увіковічнення себе, Трупа“, Смерді з сигаретою, у твоїй пам'яті. Люди-паразити дуже люблять позувати на публіку, вгрузати в чужу пам'ять нагло і безцеремонно: чим тупіший примітивнійший набридливіший сюжет — тим повноважніше воно, падло, Себе несе і глибше зафіксовує у твоїй пам'яті — як невідворотну нудьгу і смертельну тугу, тюрму, рутину, каторгу, в яку перетворюється кожне місце його нав'язливого в'ялого наглого смердіння. А смердюхи в машинах спеціально вишукують момент, щоб включити стартер, коли ти проходиш мимо — щоб під'їбнути хоча б маленьким стресом. Про пранків взагалі мовчу — підлота з підлот, котра струшує „фей-файси“ нагліше від собак — і ще виставляє тебе посміховиськом на відео через твою стресову реакцію.

Тут ходять такі маловідомі поняття як „енергія уваги“, „хвилі фальші“ (="фей-файси»), «протуберанці викиду енергії через голову» — поняття невидимі, але добре відчутні, коли ти їх переживаєш. Принаймі «стрес» як «виброс протуберанця енергії» ще ніхто не відміняв, але й не вивчав належним чином. У світі придурків, обкурених пофігістів — воно може й смішно виглядає, але насправді це підлота підлот, за яку треба судити і карати. Я був приємно (мстиво) здивований, коли почув, що у Швейцарії надто гавкучим собакам, які не піддаються вихованню (дресировці), просто надрізають голосові зв'язки. Просто щоб не псували нерви сусідам і прохожим. Бо тут, ще коли був студентом, ціла вулиця собак рехкала з усієї дурі, як на найстрашнішого злодія, хоч я їм нічого поганого не зробив, навіть підгодовував, — такі речі теж запам'ятовуються і залишають неприємний осад.. (Я її так і назвав «вул. Псярня» — написав білою фарбою на чорному паркані-стіні з гофрованого хвилястого просмоленого металу на початку вулиці)***

Сука, пішов з вулиці сухий дим — 23:04 — вже хтось щось палить. Отак: замість спати — мусиш йти перевиховувати тупе сухотне псяче курвидло, якому в буквальному розумінні захотілося «насрати на твої легені»..

*** цікавий момент з психології собак: коли ворота навстіж відкриті і господаря нема — воно ходить з підібганим хвостом, нюхає, не знає, що робити, — а досить тільки загнати на подвір'я і закрити ворота — тут же починається ревкіт і хижий оскал. Було таке відео на Ютубі — коли дві зграї собак зі страшними мордами гавкали через решітчаті ворота — а коли ворота відсувалися — раптом «втрачали інтерес», хоча ніби от нагода: фас! прояви свою лють!.. Ну і ще присутність господаря «дається взнаки». Скільки разів біла сучка з сусіднього під'їзду — пещена шавка — зривала мені той «фей-файс», коли я без задніх думок, без жодного злого умислу проїжджав на велосипеді — і потім трясе і тіпає, як від скаженого лютого упириська. Раз ледь не роздер її господиню, яка під будинком перебирала цибулю: накинувся на неї з таким самим лютим ревом: просто щоб дати відчути, як воно буває, коли воно, злобне тюремне падло, зриває з тебе енергію — і потім можна захворіти, отримати якусь язву), а огрядна господиня білої шмари заспокоює (вже пост-фактум, вже після «протуберанця» і «затерпання», випадання в осад): «Не бійтеся, він не кусає,»... Падлюки скурвиві.. тюремне драглисте біле падло.. Точно таке, як той хробак Портнов, що конче хоче вгризти нервів і засудити тебе на 20, 30 , 50 , 1000 років, хоч само — тупий мерзенний білий шкварок.. Воно ніби утверджує якусь бетонну плиту над головою і пробиває тебе зверху вниз шипами її брехливих „вічних істин“.. Так мерзенно „проморожуючи“ глобальними брехнями, гавкали риги ще на початку перших революцій, і так тепер гавкає „протекторат маацквы“ — відновленої і реанімованої обкуреним Зєкою мерзоти. Їм, скотам куррвивим, подавай Сталіна з люлькою і „зачистку“ з концтаборами і катуваннями „нєугодних“..