«Доля веде розумних. Дурнів вона волочить».
Г. Сковорода
Сковорода як посланник
Про творчість Григорія Сковороди (Варсави, Савича) написано й сказано дуже багато. Ще торік кількість присвячених йому творів різних жанрів перевищила 5000, а нині ж, у рік, коли виповнюється 300-а річниця від дня його народження, ми бачимо хвилю нових робіт і розвідок про його життєвий шлях, філософію та літературну творчість.
Кожен із дослідників бачить у філософському і літературному спадку Варсави щось своє, розставляючи наголоси й роблячи акценти на чомусь важливому саме для нього/неї. Наприклад, відомий філософ Мирослав Попович розглядав Сковороду як філософа й співця свободи. Дмитро Чижевський та його послідовники тлумачили Варсаву як засновника самобутнього напрямку філософської думки – філософії серця. Наш сучасник – філософ, письменник і музикант Тарас Лютий – наголошує на виразному індивідуалізмі філософії Сковороди та його заклику до самовладності людини. Леонід Ушкалов досліджував Сковороду як текст, сучасні літературознавці Юрій Мариненко та Юлія Павленко – як мета-текст. Кожен із цих підходів відповідає дійсності й має право на існування.
Однак я хотів би відзначити такі аспекти життя й творчості Варсави:
- Сковорода жив за часів потужної суспільної кризи. Він був свідком поступової втрати Гетьманщиною автономії та її перетворення на провінцію в умовах експансії Російської імперії. Це було реальним кризовим струсом суспільних відносин у тогочасному суспільстві.
- Сковорода був передусім майстром дії, а вже потім майстром слова, мислителем, наставником, письменником і поетом. За його життя не було видано жодного з його творів (а посмертні видання стали збірками й компіляціями з уривків його листів та літературних експромтів, записаних на папері й надісланих його прижиттєвим однодумцям). В той же час Сковорода жив згідно зі своїм ученням, показуючи приклад того, як людина може саморозвиватися й самовдосконалюватися за умов, коли зовнішні процеси залишали мало шансів для розвитку людини не лише в політичній, а й у культурній сфері.
А відтак життєвий і творчий спадок Сковороди є фактично посланням для людей, яким випало жити в кризових умовах. Це послання Сковороди виростає з учення про самопізнання та споріднену працю, що дозволять подолати кризу кожній зацікавленій особистості. Адже кожна особа здатна розпізнати отримані від Бога таланти, знайти себе у світі, самореалізуватися та здобути щастя.
Виклики ХХІ ст.: Україна й світ
Людство загалом і українська нація, зокрема, проходять нині через низку змін (хтось міг би сказати – кризових змін), що завжди притаманні початковому періоду нової витки циклу Миколи Чмихова. І саме тепер постать та послання Савича може стати своєчасним для нас, сучасних українців доби кризового людства.
Лише сліпий не помічає нинішньої глобальної кризи. Нею охоплена не тільки Україна, що опирається широкомасштабному вторгненню рф, а й цілий світ. Справді, ми бачимо, що
- Велика кількість мешканців України, що стала об'єктом широкомасштабної агресії з боку рф 24 лютого 2022 р., була змушена докорінно змінити своє життя (зміна мирних професій на військові спеціальності, занурення у волонтерство й допомогу армії, втрата роботи, набуття статусу біженця, еміграція тощо), і відтак вони змушені заново «знайти себе» у нових обставинах;
- В більшості країн світу також вирують суспільно-політичні, а подекуди й воєнні катаклізми; таким чином, ми можемо констатувати, що населення сучасного світу в цілому опинилося перед необхідністю «знайти себе» за нових обставин;
- Більшість із тих, кому нині виповнилося 50 років, та тих, хто є ще молодшими, ніколи не отримуватимуть пенсій за віком – а відтак, ці покоління людей змушені будуть працювати до самої своєї смерті (а отже, і після виповнення їм 60-и, 70-и і навіть 80-и років), і не просто працювати, а працювати з високою продуктивністю.
Також варто згадати додатковий вимір саме української кризи. На момент початку широкомасштабного вторгнення рф у 2022 р. Україна вже протягом десятиліть існувала як постгеноцидне суспільство (*). Її громадяни досі несуть на собі тягар пост-травматичних синдромів, завданих штучно спровокованим Голодомором 1932-1933 рр. Постгеноцидне суспільство є корінням багатьох бід та кризових явищ сьогодення в Україні. Про це незаперечно свідчать науковці-гуманітарії, а також статистичні дані.
Ідеальною відповіддю на усі вищезазначені виклики буде слідування дороговказам Сковороди як стосовно самопізнання, так і стосовно мистецтва «спорідненої праці» — коли кожен із нас усвідомить своє призначення й стане займатися тим видом діяльності, до якого є спорідненість, є хист.
Постгеноцидні травматичні синдроми українців
Внаслідок соціально-психологічних травм, що зазнали ті, хто пережив Голодомор 1932-1933 рр., а також їхні нащадки в найближчих 3-4 поколіннях, маємо констатувати, що ми як суспільство існуємо на тлі довготермінової кризи.
В книзі Ірини Реви «По той бік себе», виданій ще у далекому 2010 р. (**), відзначено, що сучасні українці, що живуть у нинішньому постгеноцидному суспільстві (а отже, майже кожен із нас), зазнають тією чи іншою мірою впливу таких негативних факторів:
- Синдром «базової недовіри» до світу
- Негативне ставлення до себе та свого тіла
- Ненабута / втрачена суб'єктність (страх дії та прагнення «сильної руки»)
- Соціальна деградація, спричинена пережитим предками в умовах голоду та страху (регресійні поведінкові моделі)
- Страх як деструктивний фактор в житті
- Страх відбутися — алкоголь, наркотики, втеча у «віртуальний світ»
Що ж робити з цим? Авторка «По той бік себе» радить нам
- відновлюватися від травми та будувати збалансоване українське суспільство (див. діаграму нижче)
- повертати самолегітимність, усвідомлювати свою цінність як українців і не просити дозволу ззовні на своє існування та діяльність
- будувати національну ідентичність — повертаючись до базових цінностей та діючи згідно з правилами вільного (від тоталітарних залежностей та постгеноцидних страхів) українця, які допоможуть швидше скинути тягар загальнонаціональної травми з себе та своїх нащадків.
Вона формулює такі «правила вільного українця»:
- Люби та поважай не лише ближнього свого, але й себе.
- Говори «ні», коли серце твоє каже «ні». Відмовляючи тому, хто прагне зловживати твоєю добротою, маєш підставу більше поважати себе.
- Будь собою. Твори, а не уподібнюйся. Не копіюй бездумно нікого й нічого, бо це обмежує твою самореалізацію. Знайди свою місію в житті.
- Дій. Утрата часу – найтяжча з усіх утрат. Потрібно діяти зараз, щоб завтра не було пізно. Діяти, щоб не боятися свого завтра. Щоб сумління могло відкинути будь-які самозвинувачення спокійним «Я зробив усе, що міг».
- Знаходь час для відпочинку свого тіла та духу. «Свято – то Божа справа», – говорили наші предки. Кінець і початок кожної справи мають бути освячені радістю відпочинку.
- Живи свідомо. Живи, відчуваючи відповідальність за кожну мить, яка творить майбутнє.
- Давай і бери водночас. Коли ти даєш, ти самостверджуєшся як сильніший. Коли ти береш, ти даєш можливість самоствердитися іншому.
- Хвали своїх дітей, близьких та друзів. Їм буде тепло в сяйві справедливої похвали.
- Прийми батьків своїх такими, як вони є, і не осуджуй їх. Подякуй їм за те добре, що вони зробили, і зроби те, чого вони не зробили.
- Будь українцем. Твоє коріння в українській землі, і вона як мати потребує бачити тебе. Найбільше ж задоволення для матері бачити дитя щасливим.
Відповідь на виклики: Діяти за порадами Сковороди
Як неважко переконатися, привчити себе до дії в стилі вищезгаданих «правил вільного українця» допоможуть ключові положення вчення і практичної дії Григорія Сковороди (сердечна наука, споріднена праця, прагнення особистої свободи, прагнення до самоврядності), адже вони є складовими подолання кризи, свідком якої за життя був і сам Варсава. Варто лише скласти собі цитатник мудрих афоризмів Сковороди і діяти відповідно з ними – це і будуть ті самі «правила вільного українця», сформульовані Савичем більш ніж двісті років тому і які лише зараз стають цілком зрозумілими для нас — сучасників.
***
«Добрий розум, робить легким будь-який спосіб життя»
***
«Бери вершину і матимеш середину»
***
«З усіх утрат втрата часу найтяжча»
***
«Так само як боязкі люди, захворівши під час плавання на морську хворобу, гадають, що вони почуватимуть себе краще, коли з великого судна пересядуть до невеличкого човна, а відти знову переберуться у тривесельник, але нічого сим не досягають, бо разом з собою переносять жовч і страх, — так і життєві зміни не усувають з душі того, що завдає прикрості і непокоїть»
***
«Щасливий, хто мав змогу знайти щасливе життя. Але щасливіший той, хто вміє ним користуватись»
***
«Краще бути задоволеним котом, ніж левом — невдахою. Не важливо, ким ти народився. Щастя можливо в будь-якому становищі, бо всі люди — задум Божественної природи. Головне — відчути своє місце в цьому світі та бути тим, що тобі по серцю...»
***
«Похибки друзів ми повинні вміти виправляти або зносити, коли вони несерйозні»
***
«Збери всередині себе свої думки і в собі самому шукай справжніх благ. Копай всередині себе криницю для тої води, яка зросить і твою оселю, і сусідську»
***
«Тоді лише пізнається цінність часу, коли він втрачений»
***
«Ти робиш найкращу і для тебе рятівну справу, коли твердо ступаєш по шляху доброго глузду»
***
«Як нерозумно випрошувати те, чого можеш сам досягти!»
***
«Без ядра горіх ніщо, так само як і людина без серця»
***
«Облиш забобони, обмий совість, а потім одежу, залиш усі свої хиби і підіймайся!»
***
«Хто соромиться визнати недоліки свої, той з часом безсоромно виправдовуватиме своє невігластво, яке є найбільшою вадою»
***
«Якщо любиш прибуток, шукай його пристойним шляхом. Тисяча на те перед тобою благословенних ремесел»
***
«Не той дурний, хто не знає… але той, хто знати не хоче»
***
«Роби те, до чого народжений, будь справедливий і миролюбний громадянин, і досить із тебе»
***
«Не шукай щастя за морем»
***
«Пізнай самого себе і ти пізнаєш світ»
«Знайти себе» під час кризи
Як згадувалось вище, теперішня кризова ситуація вимагає від мешканців світу (не лише українців) «знайти себе» за нових умов, а також залишатися активними й продуктивними аж до глибокої старості.
Саме тут стануть у нагоді сковородинівські рекомендації щодо спорідненої праці, яка в той же час допомогає долати труднощі із меншими витратами сил: «Слава блаженному Богу за те, що потрібне зробив неважким, а важке — непотрібним».
Виконання людиною спорідненої праці в тому числі дозволяє ефективно компенсувати обмеження, що виникають у літніх працівників, а саме:
- Зацікавленість у предметі спорідненої праці та природні схильності для неї дозволять літньому працівникові легше адаптуватися до змін та новинок у своїй царині професійної діяльності.
- Виконання спорідненої праці, помноженої на широкий досвід літнього працівника, зробить його справжнім висококласним експертом.
- Це, своєю чергою, поставить його в центр комунікацій і спілкування (молоді фахівці звертатимуться до них задля навчання, менеджмент і замовники продовжуватимуть високо цінувати їх та залучати до нових цікавих проектів тощо).
- А отже, це зменшить негативний вплив однієї з головних психологічних особливостей людей в літньому віці – розвитку почуття самотності.
А ще — виконання спорідненої праці є одним із чинників, що призводить до відчуття щастя. І тут знову стає помічним Варсава зі своєю мудрістю: «Немає солодшого для людини і немає потрібнішого, як щастя; немає і легшого за це». Задоволений кіт завжди буде щасливішим від лева-невдахи.
Таким чином, спосіб дії, заповіданий Сковородою, є дійсним посланням для кризового людства, точніше, для тих із нас — сучасників, хто хотів би стати сильнішим у горнилі поточних глобальних криз.
Однак як ми можемо почати діяти в стилі Сковороди? Перш ніж подискутувати про це, я хотів би навести декілька прикладів тих, хто успішно скористався мудрістю Варсави (і про це йтиметься у наступному нарисі).
16.11 – 03.12.2022
Зауваження:
(*) ПОСТГЕНОЦИДНЕ СУСПІЛЬСТВО – поняття, запроваджене Джеймсом Мейсом, нашим професором у Києво-Могилянській Академії, в його статті «Ваші мертві вибрали мене...», що була надрукована в газеті «День» (Київ) 12 лютого 2003 р. Перераховуючи всі види масових репресій, застосованих компартійно-радянським центральним урядом СРСР щодо України з метою подолання можливого сепаратизму (зокрема й масовий Голодомор 1932-1933 рр.), Джеймс Мейс зазначив, що
- Поза межами західних областей (де зрадянщення розпочалося лише в 1939 р. та було невдовзі призупинено плином Другої Світової війни) українська нація втратила консенсус щодо власної національної ідентичності, історії і культурних цінностей.
- Через вищезазначене, в 1991 році незалежність отримала радянська республіка, а не сформований національний та політичний проект.
- Люди в посткомуністичній Україні не мали спільних національних цінностей і спільного розуміння того, ким вони є
(**) З книгою Ірини Реви «По той бік себе» можна безкоштовно ознайомитися в електронному вигляді за посиланням
(***) В 2020 р. я написав есей «Повернення Сковороди», в якому я обговорював підходи до того, як зробити його постать більш зрозумілою та більш популярною серед ширших верств нас, українців сучасності.
(****) У якості ілюстрацій, окрім діаграми з книги Ірини Реви, використано фото картини художника-монументаліста Олександра Мельника «Григорій Сковорода» (на заставці та на початку нарису), малюнок Олени Павлової «Сковорода і кіт Інжир», а також малюнок самого Сковороди — «Божественний фонтан».
