Вміння обертати втрати собі на користь
і є мистецтвом воїна
Лесь Подерв'янський,
«Таинственный Амбал»
П'єси Митця (Леся Подерв'янського), окрім всього іншого, в сатирично-бурлесковому стилі висміювали російське жлобство й недолугість, а також десакралізували колоніальний спадок, що призводив деяких героїв його п'єс (а в реаліях нашого життя – істотний прошарок наших тутешніх посполитих) до майже тотемічного вклоніння усьому совково-російському. І цим він підспудно готував підґрунтя для нашого поступового вивільнення з-під колоніального ярма. Своєю чергою, наше прагнення вивільнитися від колоніального й пост-колоніального ярма не могло не призвести до кінетичного зіткнення із колишньою метрополією (звірячим оркостаном чи радше мордором рф).
Крім того, Митець чудово віддзеркалює реалії нинішнього постгеноцидного суспільства в Україні. Власне, події виборчої кампанії 2019 р. з очевидністю підкреслили, що українське суспільство поділяється на героїв п'єс Подерв'янського (73%) та поціновувачів його творчості.
Однак, як би це не звучало дивно, Митець передбачив і власне широкомасштабну війну 2022 р.
У його бурлесковій та іронічній п'єсі «Король Літр», написаній ще у далеких 1980-х рр., ми бачимо послідовність зміни влади й суспільного ладу, що дивним чином нагадує реальні події в Україні від 2019 р. й дотепер. І справді, на початку п'єси ми чуємо згадку, що на троні сидів Король Літр – людина небезгрішна й небездоганна, але саме він зробив великий внесок у розвиток своєї країни (алюзії на постать Петра Порошенка, що обіймав посаду Президента України у 2014-2019 рр., просто 100%-кові). Далі на хвилі «апофеозу народного екстазу» на трон сідає діяч популістського й недолугого штибу – блазень Йорік (цілком нагадує реальні події виборів 2019 р., коли комік Володимир Зеленський, на тлі екстатичної підтримки 73% зе-посполитих, був обраний наступним Президентом). Йорік, як і його реальний візаві Зеленський, любив розпатякувати про «кінець епохи» й початок чогось нового (власне, Йорік казав: «Накрилася п*здою та епоха, що взад тягнула нас»). Але недолуге управління нового короля призвело до того, що його разом із його шоблою попихачів накрило цунамі, після якого в кінці п'єси на троні опинився привид в одязі кольору хакі. У цьому привиді на троні й хаосі фінальної сцени п'єси цілком прочитуються війна та події воєнного лихоліття.
У реальному житті, де бурлеск «Короля Літра» раптово став пророцтвом про майбутню долю України, Митець не панькався із зе-посполитими, чий вибір у 2019 р. створив передумови для послаблення держави, засилля зрадників на усіх щаблях влади та зрештою призвів до бажання рф втілити свою довічну мрію – вчергове загарбати Україну:
«Якщо народ обирає блазня головнокомандувачем, він хоче, щоб його перемогли»
Він також не панькався і з власне самою «ЗЕленою пліснявою»:
На жаль, це були самотні волання мудреця в пустелі невігластва й малоросійства.
А після 24 лютого 2022 р. Митець взявся на містичному й онтологічному рівнях шматувати рашистських загарбників.
Він викриває інфернальну сутність агресії, закодовану в символіці «спєцапєраціі» рашистів (всі оті Z, V, O) – Вельзевул. Але цей Вельзевул безсилий проти воїнів світла:
А також Митець формулює нетлінні тези про те, чому рашисти ніколи нас не переможуть.
... Війна – це хаос, такий, який змальований у фінальній сцені «Короля Літра». В ньому сплетені в єдиний оберемок:
- Героїзм і винахідливість звитяжців у ЗСУ – «людей зі сталі», що карбують нині нашу новітню історію.
- Ницість бидла (усіх тих «богоносців», які є прототипами героїв п'єс Митця), що продовжує жити своїми жлобськими інтересами в тилу так, начебто війни й немає.
- Жертовність волонтерів та водночас оборудки владних «слуг народа»-клептоманів навколо західної фінансової і гуманітарної допомоги та волонтерських зборів придворних фондів різних штибів.
- Спалах української національної свідомості та кричущі факти зради й колабораціонізму на всіх щаблях влади та у керівництві господарських організацій.
- Трагічні жертви й руйнування на тлі мужності й відданості лікарів, комунальників та рятувальних команд ДСНС.
- Військові злочини ворогів і людяність наших захисників.
- Темрява блекаутів та світло духу тих, хто бореться з ворогом на фронті, та тих, хто допомагає їм у тилу.
Цей хаос війни звучить як недовершеність й недомовленість останньої, фінальної сцени «Короля Літра». Єдиною доконаністю в хаосі війни є те, що війна схожа на пророка Миколу з іншої п'єси Митця – «Павлік Морозов». Того самого пророка, що стверджував нетлінне: «Не вірю в силу слова я, а вірю в силу п*здюлей».
... У середині листопада 2022 р. соціальними мережами поширювалося відео зі звільненого Херсона, де місцевий мешканець, не приховуючи емоцій, ламаною англійською мовою давав інтерв'ю кореспонденту AFP і радів звільненню від орків.
Однак вихідці з Херсона зауважили дещо про минуле цього добродія:
Бачимо, що в свідомості цього херсонця сталися докорінні зміни. Те, з чим не впоралися роки лагідної українізації за доби Президентів Ющенка та Порошенка, було виправлено за лічені місяці війною.
Війна дає кожному з нас «чарівного пенделя» долі, завдяки чому кожен українець нині в прискореному темпі проробляє свою карму та карму свого роду. І від того, наскільки ретельно ми проробимо цю карму, залежатиме післявоєнна доля як нас особисто, так й України загалом.
Чи стане повоєнна Україна суспільством сотень тисяч скалічених війною та мільйонів скалічених єдиним телемарафоном? Чи натомість рушить до омріяних видноколів та стратегічних напрямків економічного й культурного розвитку, позбувшись генетичного спадку й пост-травматичних синдромів Голодомору? Все залежатиме від нас.
Але Митець не був би Митцем, аби за позірним сатиричним антуражем його творів не приховувалась дидактика та бажання зробити цей світ трошки кращим. У своєму романі «Таинственный Амбал», написаному в жанрі магічного реалізму, він показав шлях – шлях подолання негативного генетичного спадку Голодомору в собі, виходу зі стану невдахи, саморозвитку та самовдосконалення (*).
Його мрія полягає в тому, аби плин життя довів магічно-математичну теорему, де «відображення стиснення» призведе до того, що частина теперішніх жителів України перетвориться із героїв його п'єс на нормальних людей-поціновувачів його творчості (а «нерухомою точкою» цього «відображення» буде власне сама творчість Митця (**) ).
І тому, як і за часів Януковича, є актуальним звернення Митця до народу – «Геть песимізм»:
3 листопада 2022 р. Митцеві виповнилося 70 років. Але його творчість лишається нині актуальною, як і раніше.
03-18.12.2022
Зауваження:
(*) Про роман Митця «Таинственный Амбал» я докладніше міркую у низці своїх попередніх нарисів:
- Моя рецензія на роман – «Магічний реалізм „Таинственного Амбала“» https://site.ua/george.vyshnya/magicnii-realizm-tainstvennogo-ambala-iye98op
- «Подерев'янський як ліки для постгеноцидного суспільства» https://site.ua/george.vyshnya/poderevyanskii-yak-liki-dlya-postgenocidnogo-suspilstva-iym9kzl
- «Митець, анти-рагулізм та газовидобування» https://site.ua/george.vyshnya/mitec-anti-ragulizm-ta-gazovidobuvannya-i7wvqw4
- «Поява таємничих амбалів» https://site.ua/george.vyshnya/poyava-tajemnicix-ambaliv-i01oroq
- «#КакаяРазница Юшка чи уха? Або чи готові ви жити?» https://site.ua/george.vyshnya/kakayaraznica-yuska-ci-uxa-abo-ci-gotovi-vi-ziti-i0rmmnr
(**) Натяк на теорему про нерухому точку, сформульовану ще одним генієм-розбишакою – не митцем, але геніальним математиком Стефаном Банахом. Про нього, а разом із ним і про найяскравішу сторінку історії Львова першої половини ХХ ст. я докладніше розповідаю у своєму есеї «Бувальщина про Львівську математичну школу» (https://site.ua/george.vyshnya/buvalshhina-pro-lvivsku-matematicnu-skolu-i0v5q18)
