У чоловіка червоне лице. В його пам'яті — рани.
Йому ні слово моє, ні корвалол не допомагає.
Йому треба хліб — він не бачив його три тижні,
А нам якимось дивом його послав Всевишній.
Він шле через нас посилки на фронт щоденно.
Сьогодні це суп, а завтра — лише натхнення.
Тому ми більше не маємо справ буденних,
І будні свої ми приймаєм цілком смиренно.
У нас не буває ніколи тепер вихідних,
Але ми стоїмо за спинами у святих.
Тому нам жалітись на будь-що сьогодні гріх.
У когось дорога лежить через купи уже не живих.
А ми обійняти можемо тих своїх,
Яких ще не знали вчора.
Ми тут стоїмо так міцно, як криця, або як сталь.
Нам нема куди йти — це не радість і точно не жаль.
Це просто данність. І навіть дар -
Святим подавати броніки, тєпліки і узвар.
Ми на вокзалі зустрічаємо тих, хто бачив все.
Їх далі кудись залізницею понесе.
А наша справа дати їм щось на перший час
І тут залишатись.
Тут, де святі не можуть без нас.
18.03.2022 Gala Kavun
Ілюстрація — Нікіта Тітов
