Підводити підсумки у форматі «салату олів'є» можна було кілька років тому. Зараз важливим виглядає розставити акценти у переліку важливих подій року, який практично минув.
Війна триває. Її формат змінився з Антитерористичної операції на Операцію об'єднаних сил, і більше повноважень на Донбасі, частину якого визнано окупованим, отримали українські військові. Вони повернули під контроль з десяток населених пунктів, не порушуючи Мінських домовленостей. Росія, зі свого боку, продемонструвала готовність вийти на новий рівень протистояння з Україною, здійснивши 25 листопада напад на українських моряків у нейтральних водах Чорного моря та блокуючи вільне мореплавство у Азовському морі.
Україна відреагувала на акт відкритої агресії запровадженням воєнного стану, який мав привести до тями багатьох. На жаль, не всіх, проте чимало ветеранів війни на Сході висловили готовність повернутися до лав ЗСУ. Воєнний стан не завадив проведенню об'єднавчого Собору 15 грудня, під час якого було створено Православну Церкву України, яка на початку 2019-го отримає томос про автокефалію. Хоча церква у нашій державі, як у більшості цивілізованих країн світу, відділена від неї, створення помісної православної церкви має непересічне значення для протистояння гібридній агресії Росії.
Спроба Олега Сенцова своїм голодуванням привернути увагу до репресивного механізму російської влади не повинна сприйматися як провальна. Не його, Володимира Балуха та інших в'язнів Путіна провина, що західні політики виявилися надто слабкодухими, щоб ефективно порушити перед російським президентом питання звільнення українських політв'язнів. Не менш показовим є той факт, що єдино можливим способом боротьби проти кремлівської репресивної машини виявилося голодування, відоме у такій якості з часів панування Брежнєва.
Процес становлення ЗС Україна підкріпила переходом від АТО до Операції об'єднаних сил та ухваленням закону «Про національну безпеку», який разом з конституційними змінами продемонстрував прагнення нашої країни до європейської та євроатлантичної інтеграції. Кількість прихильників вступу до НАТО та ЄС поступово зростає, тут у пригоді став безвізовий режим з ЄС.
Україна відновила Комісію стратегічного партнерства зі США, а спецпредставник Держдепартаменту Курт Волкер продовжує не лише відвідувати нашу державу, але і робити все більш жорсткі заяви на адресу Росії. Європейський Союз продовжив санкції проти Росії попри помітне посилення там позицій «путінферштеєрів». Показовими виглядають і перемоги у міжнародних арбітражах «Нафтогазу України» та Ощадбанку проти їх російських візаві. Ухвалення бюджету-2019 у листопаді (незвично рано, тим більше – напередодні виборів президента та парламенту) дозволило нашій країні отримати новий кредит МВФ та позичку Світового банку, завдяки чому золотовалютні резерви перевищили 20 мільярдів доларів.
31 грудня в Україні офіційно стартувала виборча кампанія. Розпочалася вчасно, продемонструвавши певну стабілізацію суспільно-політичної ситуації, адже про дочасні президентські та парламентські вибори після 2014 року говорили не раз. Останні соціологічні опитування розвіяли міф про невідворотність перемоги Юлії Тимошенко, і нас, схоже, очікує чимало сюрпризів протягом наступних трьох місяців. Це є очевидним, як і спроба Росії вплинути на підсумки волевиявлення у власних інтересах, адже відпускати Україну Кремль намірів не має.
