Діалоги Джозефа Байдена з Владіміром Путіним та Володимиром Зеленським засвідчили неприємну тенденцію: Україна стрімко втрачає власну зовнішньополітичну суб'єктність, і зупинити цей процес протягом ближчого часу буде складно.
Справді, важко пригадати, коли саме Україна ставала головною темою спілкування лідерів ядерних держав. Вдруге за рік Росія показово грає м'язами біля українських кордонів, демонструючи готовність розширити масштаби агресії. Західні медіа почали про ці небезпечні маневри писати на початку листопада, офіційний Київ прокинувся вже ближче до зими, визнавши, що російські війська становлять загрозу.
Між діалогами господаря Білого дому з російським та українським президентами пройшло дві доби. В сучасному світі – багато часу, але проблема далеко в часі проведення розмови. Під час цієї паузи Джо Байден встиг поговорити з провідними європейськими партнерами та представниками «Бухарестської дев'ятки», яка об'єднує країни колишнього соціалістичного табору та балтійські республіки. Україна не потрапила до числа провідних союзників США у Європі попри підписану тиждень тому оновлену Хартію стратегічного партнерства.
Однією з особливостей обміну дзвінками можна назвати те, що кожен почув те, що хотів почути. Байден відзначив, що гарантії безпеки НАТО не поширюються на Україну і американські військові в разі агресії не будуть перекинуті до нашої держави. Проте у такому випадку Росія отримає «безпрецедентні санкції». Путін заявив, що Байден запропонував створити структуру для обговорення проблем безпеки, зокрема, нерозширення НАТО на схід. Насправді це крок важко назвати послідовним з боку Вашингтону, адже відносини Росії з Альянсом дуже прохолодні.
Нас цікавить, що сказав Зеленський, який кілька місяців тому декларував «нахабну дипломатію та партнеронезалежність». Крім сухих офіційних повідомлень – на жаль, нічого, розмову українського та американського президентів переповідав в ефірі «Права на владу» Андрій Єрмак. Цікаве делегування повноважень у контексті стратегічного партнерства, чи не так? Володимиру Зеленському вкрай не вистачає професіоналізму, він не став досвідченим дипломатом та яскравим стратегом навіть на екваторі президентської каденції, ба більше – зсувається на узбіччя під тиском обставин. І це – тривожна для України тенденція, якщо врахувати ступінь зосередженості важелів влади в руках шостого президента.
