Говорити про ефективну стратегію повернення Криму можна лише після проведення роботи над помилками, допущеними владою України у 1991 – 2014 роках. Вони значною мірою стали причиною агресивних дій Росії, розв'язали їй руки.
Запуск «Кримської платформи» для України – не лише випробування її зовнішньополітичної суб'єктності, але і потужний сигнал про неприпустимість подібних дій у сучасному світі.
Більш доцільним для проведення інавгураційного саміту Кримської платформи був би 26 лютого – День спротиву окупації Криму та Севастополя. Прагнення поєднати його з Днем Незалежності може спричинити непередбачувані ускладнення.
У цьому контексті важливо не зациклюватися на персоналіях учасників інавгураційного саміту, а забезпечити створення посад спецпредставників США, ЄС, Організації ісламського співробітництва з проблеми деокупації Криму.
Необхідно забезпечити на саміті Кримської платформи три рівні представництва – чорноморські країни (за виключенням Росії) – країни НАТО як найпотужнішого військово-політичного блоку – мусульманські країни
Переконаний, що стратегія деокупації Криму має складатися з тисяч різнопланових тактичних заходів, у яких сотні тисяч чи мільйони громадян України можуть знайти можливості для реалізації. Не треба боятися змінювати статус Севастополя. Україна в цілому має бути готова до повернення Криму організаційно, фінансово, психологічно. Цьому повинна сприяти активна державна політика у причорноморських областях – Миколаївській, Одеській, Херсонській.
Необхідно наповнити предметним змістом закон «Про корінні народи», створити державну інформаційну політику замість цькування ATR. Заклади вищої освіти повинні стати центрами дистанційного дослідження Криму.
Фото — Слово і діло
