Знаєте що найбільше вкурвлює в історії з побиттям журналістів «Схем» в Укрексімбанку в присутності його керівництва? Ота буденність з якою все відбувається. Ну так, голосять самі «Схеми» — вони потерпілі. Ну так, обурення виловили пара журналістських асоціацій і фонд «Відродження». І... все.
Більшість видань пускають цю новину між іншим — між новиною про вояж Трухіна в Трускавець і про рекордні надої в агрофірмі «Надія». Хтось щось бурчить у статтях з претензією на аналітику. Все.
Враження таке, що найгучніше через побіття журналістів і перешкоджання журналістської діяльності обурюються ті, кого вся українська журналістська спільнота старанно 5 років видавлювала з влади, і хто незважаючи на це досі бореться в опозиції. Прибічники ЄвроСолідарності.
Але. Шановні, я ж пам'ятаю часи президента Порошенка. Я ж пам'ятаю всі ці «ми всі Станко» і «я тобі недорогенька». Я пам'ятаю яку істерику закатували всі наші ЗМІ з кожної обмовки Порошенка чи з проколів в роботі його прес-служби. Всю ту істерику скирвдженого почуття власної значущості, нам подавали як феєрію свободи слова. А де всі ці люди зараз?
Де громові заяви журналістських колективів? Де флешмоби у футболках «в мене не можна відбирати камеру», наприклад? де акції протестів журналістів та журналістські страйки? Де вони? Агов!
Особливо мене цікавить, де реакція типів, які на день журналістки з ручок найофшорнішого лідера світу шашличок хряцали — на чолі з незламною правдорубкою Севгіль Мусаєвою, головредом «Української правди»? Агов! Де ви всі поховалися?
Чого ви мовчите?
Панове журналісти, вам не здається ненормальним, що вас захищають порохоботи, але ви не захищаєте себе самі чи одне одного?
Мені — не здається. Не здається, бо чим далі, тим більше я вдячний людям які так вчасно мене з журналістики звільнили — і примусили згадати, що маю інші професії і можу забезпечувати себе сам, а відтак маю право говорити те що думаю. Я не з чуток знаю який рівень безробіття у ЗМІ і як журналісти-штатники тримаються за свої місця.
Принципова позиція? Право на слвсну думку? Забудьте. Власна думка була коли на неї давали дозвіл власники ЗМІ — і тоді були збурені журналісти у футболках «я тобі недорогенька». Нині дозволів не дають. В т ч головреди видань з претензією на самостійність. І важить там не тільки страх за долю видання, яке можуть закрити через цілковито незаконні санкції — прецеденти вже існують. Там важить ще й грошва, вже взята за непублікацію певної інфи. І страх зламати «стосунки» з тими хто таку грошву дає. Не треба ховати очей.
Власне, а чому дивуватися? Ми ж бачили як охорона Зеленського відштовхувала журналістів. Ми бачили як Мендель кидалася на журналіста. Ми бачили як поліція побила Кутепова і зламала йому техніку. Яка була реакція на це? Відповідь — як у залитого алкоголика на лемент дружини. Млява і непевна.
Тому панове-журналісти, уважно подивіться на те, що робили керівники Укрексімбанку з вашими колегами зі «Схем». В уяві прокрутіть, що оце все відбувається з вами самими. І морально готуйтеся, що таке з вами відбудеться — в кращому разі без порваніх зв'язок на нозі, як це статлося з Тетяною Чорновол під час спілкування з охороною ДБР. На що українська журналістська спільнота так само майже не відреагувала.
Як ви себе ставите — таке до вас і відношення.
І так, звикайтеся з думкою, що для Євгена Мерцгера ця історія завершиться одним — вона стане хорошою байкою яку він не раз буде захоплено розповідати під конячок. Не більше. Він кажуть серйозно підв'язаний до схем навколо «Великого крадівництва», а тому такий самий недоторканий як Трухін. Зате його приклад буде підхоплений топ-менеджментом державних компаній з натхненням. У журналістів ще почнуть знаходити наркоту і гранати — побачите.
Коли все це станеться — нагадайте собі, що саме українська преса зробила все необхідне аби владою стали от саме ці люди. Що посіяли — те й маєте. Беззубість і продажність насправді — надто дороге задоволення.
