#людивійни
Я не знаю, чи маю я право на цей допис.
Але є як є. І дуже болить.
Вона.
В 2014 році почалась її війна.
Почалась з рятування поранених, евакуації поранений, в якій не приймало участь МО. В торгівлі за тіла померших з сепарами. Коли Вона видавала перші 300 мішків для трупів у червні 2014 року Вона вила в стелю.
Потім був запоріжський морг, аеропорт, Дебальцево. Багато чого було. І було враження, що Іі чаша болю переповнена до країв. Але біль лився Ій на голову як тропічний ливень в сезон дощів в пропіках.
В 2014 її старшій дитині було 3 роки. Дитина не бачила Її 6 місяців. Зовсім. На початку лютого 2022 вона вилетіла в іншу країну на лікування. Про війну Вона дізналась від старшої дитини, коли він зателефонував і сказав: " мама, по нам стріляють".
Що переживала Вона в ті дні описати неможливо.
На другий день війни в Неї була призначена операція. В рахунку від клініки було включено 3 дози анастезів, за що перед Нею лікар буже вибачався. Але, Її просто не могли вирубити.
Потім розрив, між війною та післяопераційним періодом, першою хімією. Знаходячись за кордоном Вона кинулась в спасіння і війну. Вона не спала майже зовсім, а ще крила побочка від хімії. Весь час, Вона пахала на армію, як тільки могла.
Потім, Вона повернулась в Київ, і з головою занурилась знову в допомогу та порятунок. І так сталося, що молодшим дітям її знову 3 роки, і вони знову не бачать Її.
Вона херачить на купу проектів, ночами проводить участь в аукціонах по закупівлі амуніції, керую пошивом форми, займається іншими гуманітарними проектами, зустрічається з головами міжнародних фондів, вибиваючи гранди на армію.
Кожного дня, на фоні прийому другого курсу хімії, Вона за коси, яких майже не лишились на її голові, стягує себе з ліжка, і попри всю побічку від хімії, йде і вйобувати на армію.
Але часом, чомусь саме чоловіки їй ставлять в претензію, що Вона мало робить для всіх, для військових, для перемоги. Що Вона недостатньо робить, а ще й сидить в благополучному Києві.
Вона і зараз видає мішки для трупів, значно більше чим в 2014. Але не дозволяє нікому показувати свою біль.
Свої емоції.
Свої відчуття.
Свої сльози.
Вона тримається цілий день, вночі вона тоже ібашить. Вранці йде знову допомагати.
Бо країна у неї одна.
Але Вона жінка, Вона не "Родина Мать" над Дніпром.
Вона жінка.
Стомлена.
Її болить кожен день.
Її сердце розривається кожен день, він розуміння, що не всім домогла, не всіх врятувала.
Але не зайобуйте Її, і не робіть Їй боляче, бо Вона також людина, а не залізобетонна " Родина Мать" над Дніпром.
"Она идёт по жизни смеясь И никто не замечают, как плачет ночами Та, что идет по жизни смеясь (с)"
