Знаєте, я з цією хворобою провожу дослідницьку роботу. Оце сьогодні подивилась премьеру російського фільму " Не Любовь". Не спішіть фукати і казати, чим ти, Дано, займаєшься. Маю час, та маю натхнення.

Що я вам можу сказати. Я навіть не уявляла, що це може бути таким корисним, щоб зрозуміти як збільшується прірва між нашими менталітетами.

Сюжет настільки яскраво проілюстрував, чим і як зараз живе "великая россия", що можу навіть зробити деякі висновки.

Отож. Середньо статистична сім'я розлучається. В сім'і 12-ти річний хлопчик. У жінки є кохання на стороні, у чоловіка також. Мало того вже й інша дитина на підході. І ось, сама велика між ними заруба, це з ким залишиться дитина після розлучення. Чоловік з жінкою вирішують віддати його в інтернат. Єдине, що в цій ситуації бентежить чоловіка, що його шеф — православний на всю свою голову і його за це звільнять. Дитина підслухавши розмову зникає. Тільки на 3-й день, зайнятті своїм життям батьки помічають, що дитини немає. Поліція реагує в'яло, рекомендують звернутись до волонтерів по пошуку. Мати вся у претензіях до поліції, по типу: " ищите ребёнка, я тут не при делах, это ваша работа". Дитину так і не знаходять. Проходить рік чи два. Чоловік уже в іншій родині дивиться Киселева з новинами з Донбасу ( новинам виділено багато часу), перед ним грається маленький хлопчик вже від іншої жінки. Він йому явно заважає. Легким движением руки, він його жбурляє в манеж, щоб не заважав, під вереск дитини.

Друга експозиція. Жінка зі своїм коханцем також дивиться Киселева з новинами з Донбасу ( я так розумію, нічого іншого вони взагалі не дивляться), потім йде на бігову доріжку в костюмі з написом Russia і біжить. Напевно хоче повторити "успіхи " російських олімпійців, але вона ще не знає, що без допінгу це не вдасться. Вітер зриває з дерева останнє оголошення, щодо зниклої дитини.

Шо? Чекаєте продовження? Не, це кінець фільму. Епічний триндець із розряду :" зачем этого мыть, можно другого родить".

Ви будете мені казати, що у нас такого також повно. Є, безумовно. Але, у нас це не норма життя. Крім того, проводячи акції по допомозі дітям загиблих, я бачу, як наші громадяни вже з року в рік підтримують сім'і, які залишились без батька.

Висновки. Спостереження за пацієнтом показали, що деградація в середовищі сусідньої держави йде нормальними темпами.

І дуже скоро все може відбутися як в анекдоті:

"Сидять росіянин з українцем над річкою — рибу ловлять.

Коли це в обох клює. Тягнуть й витягають золоту рибку. Росіянин за губу зачепив, а українець за хвоста.

Рибка каже:

- Росіянину виконаю два бажання, бо він мене за губу зачепив, а українцеві — одне, бо він лише хвоста упіймав.

Росіянин подумав, як би дошкулити українцеві та й каже:

- Хочу, чтоб вокруг Расеи был десятиметровый забор, как между Израилем и Палестиной. И еще хочу, чтоб в Расее ни одного хохла не осталось.

Українець почухав потилицю й питає золоту рибку:

- А точно там жодного українця не лишилося?

- Точно, — віказує рибка.

- Ну тоді заливай бетоном"