Дана Яровая: Майже діти, які вже Герої

Вони майже діти по віку, але вони вже серйозні військові, які творять дива та знешкоджують ворога на передовій. Вони роблять такі вчинки, про які потім Голівуд буде знімати фільми. Вони вже новітня історія України. Читайте, розповсюджуйте, дякуйте.

#ГероїУкраїни

Він наймолодший учасник проєкта. Він проїжджає з товаришем. Від ніяковіє, соромиться, зовсім по дитячому ще. Йому 21 рік. Всього 21 рік. В Його житті мають бути ще вечірки, побачення, дуркуваня з друзями, дискотеки, та інші зовсім земні і зрозумілі всім речі для Його віку. Але вже 9 місяців в Нього зовсім не юнацьке життя, 9 місяців Він на війні. 9 місяців Він виконує бойові завдання та творить дива. Дійсно дива, хоча коли Він розповідає про свою роботу, Він це розповідає так, ніби про вчорашню вечірку, з сором'язливою посмішкою, хоча саме Його роботою, та роботою Його товаришів ми всі так захоплювались, коли колони ворога танками йшли на Київ.

Знайомтесь, Марущак Дмитро, старший лейтенант, командир екіпажу-начальник станції екіпажу безпілотних літальних апаратів, 34 окремої авіаційної ескадрильї.

На початку війни, в 2014 році, Дмитру було 14 років. Тільки вдумайтесь в це, зовсім дитина, вік мого старшого сина.
- Дмитро, ти спостерігав тоді за Революцією Гідності, за початком війни? Ти в 2014 році якось розумів, що почалась війна, ти розумів сенс Революції Гідності?
-Я все розумів. Я не приймав участь, бо був школярем, але мій вчитель фізики приймав участь в Революції Гідності та загинув від кулі снайпера на Майдані Незалежності, та ввійшов в Небесну сотню. Ще тоді я розумів, що починається щось не добре для України.
Я з військової династії, мій батько військовий, тому вдома було безліч розмов на тему військового вторгнення, анексії Криму, та військових операцій. Після закінчення школи, я за власним бажанням вступив до Харківського університет повітряних сил, льотний факультет, спеціальність бойове управління польотами авіацією. Я військовий диспетчер, якщо по простому. Після закінчення університету 19.11.2021 року, я зразу потрапив на службу в в 34 окрему авіаційну ескадрилью. Я пройшов навчання в Туреччині по управлінню безпілотними літальними об'єктами, вивчився на оператора байрактарів.
- В тебе було розуміння повномасштабного вторгнення? І де воно тебе застало?
- Розумів що буде, але до кінця просто відмовлявся вірити. Ми проводили розвідку, ми бачили скупчення сил, але я не хотів до кінця в це вірити. В ніч на 24.02 я відпочивав після роботи, ліг спати, але не міг заснути, і вже о 3 годині ночі, коли я почув як почали підіймати військову авіацію, я зразу зрозумів, що почалось. Я прибув до військової частини, та побачив підняту авіацію, і з Криму, і з північного напрямку, і з Білорусі.
- В яких операціях ти брав участь?
- На початку війни це була Київщині. Житомирська траса, Броварська траса, Буча, Гостомель. За наказом , ми знищували колони техніки, які йшли цими трасами на Київ.
- Так це ти розбивав, а скоріше дробив ті величезні колони техніки?
- Ну так, трошки дробили. Не тільки я, але так, це була робота наших команд. Ми працювали по ним саме з байрактарів.
- Ну по факту ж роздробили?
- Ну так, розробили- і знову ця сором'язлива посмішка не сходить з обличчя Дмитра.
- З лютого, я постійно на війні. На різних напрямках, та на різних ділянках фронту я виконую свої бойові завдання. Нічого героїчного я не роблю, просто це моя робота. І так, я буду їі робити до повного закінчення війни, до Перемоги.
- А що для тебе Перемога?
- Вихід на адміністративні кордони 1991 року. Знищення ворога. Ця нація не повинна існувати. Так як вони хочуть зробити з нами, так потрібно зробити з ними.
- Дмитро, вибач за таке питання, в тебе дуже юний вік, чи хоронив ти вже своїх побратимів?
- Так, багато однокурсників, вертольотчиків. Ті які захищали повітряний простір України, ті хто працював в небі над Маріуполем, на сході.
- Яка в тебе мотивація, в такому юному віці бути на війні?
- Захист Батьківщини, людей, дітей, своєї сім'ї. Це моя країні, я хочу жити в мирній, незалежній, процвітаючій Україні.
- Знаєш, я впевнена, що саме такі хлопці як ти її такою і зроблять. Що ти перше зробиш після Перемоги?
- Поїду в Карпати покататись на лижах, з дружино, сім'єю. Я одружились під час війни, в серпні 2022 року, хочу відпочити з дружиною, вона в мене також військовослужбовець.
- Коли ти відпочиниш, ти повернешся в українську армію? Якщо так, то що ти будеш робити?
- Звісно повернусь. Буду навчатися, навчати нове покоління військовослужбовців, я залишусь в військовій авіації, буду передавати свій бойовий досвід новим поколінням.
- Дмитро, але ти і є нове покоління. За що отримав таку визначну державну нагороду, як орден Богдана Хмельницького?
- Тільки не пишіть про це – просить Дмитро.
Після того як він мені розповідає за що, я лише можу вимовити:
- Господи, дай я тебе обійму за все, а за те, що ти провів саме ту операцію, окремо.
21 рік військовому, він 9 місяців на війні, і готовий передавати свій бойовий досвід наступним поколінням
Кого вони хочуть перемогти?