#людивійни
Вона.
Вона молода, тендітна, успішна дівчина.
Вона народилась в Україні. Коли їй було 3 рочки, її батьки емігрували в США. Там вона ходила до дитячого садочку, потім в школу. А потім, взяла дуже високу планку- пішла вчитися в США на лікаря. Вчиться в США на лікаря, то дуже довго, дорого, та відповідально. Але вона змогла. Можна сказати, що вона американка, так як майже все свідоме життя прожила в Америці.
На початку війни, вона зв'язалась зі своїм рідними в Україні, і впряглась в дуже складну задачу під назвою : " знайди кошти на тактичну медицину" а потім в задачку з зірочкою : " знайди ту саму тактичну медицину" — яку вже вигрібли всі.
Я трохи поясню проблематику. Навіть маючи кошти на фонді, і маючи дозвіл на закупівлю турнікетів CAT — бо кращих тактичних турнікетів в світі немає, ми маємо кілометри переписки з виробником цих самих турнікетів. Черга на 2 місяці. На виготовлення. Потім ще логістика з США, потім логістика по Україні.
Але в нас немає тих 2-х місяців. І місяця немає. Бо хлопці отримають поранення зараз.
Навіть в цю хвилину, коли ви читаєте цей допис. Тому турнікети САТ то завжди — "ваууууу, дайте хоч один".
Вона з перших днів війни, якимось чином сама, проводила збори коштів серед друзів, знайомих, та не знайомих людей . Проводила івенти по збору коштів, залучала людей, популяризувала Україну. Полювала на поштові марки, які потім виставляла на аукціон, та збирала кошти.
Вона, якимось чином то все робить сама. Ми навіть не знаємо, як вона то робить. А ще її роботу лікарем в лікарні США, з дуже жорстким графіком, великою відповідальністю — ніхто не відміняв.
Але до нас, весь час приходять посилки : турнікети САТ та ізраїльські бандажі.
Раз, і прийшло 200 турнікетів.
Два, і прийшло 200 бандажів.
Три, чотири, п'ять, шість….
Я вже не знаю яку кількість посилок від неї ми отримали.
Сьогодні, я з сумом подивилась на коробку з турнікетами, де лежали 3 турнікету САT. І мій внутрішній логіст та економіст, просто розвів руками, бо де їх брати ніхто не знає. В Европі вигрібли все, в США у виробника черга на виробництво. Мій внутрішній економіст і логіст майже плакали. Бо це задачка з трьома зірочками, яку я не можу вирішити.
Але, тут приходить чоловік з нової пошти, та приносить посилку. Ми її відкриваємо, а там скарб — 50 турнікетів САТ.
І знову від Неї.
Дякую, тобі Сонечко, до зірок, за те, що проживаючи та працюючи лікарем в самій благополучній країні, ти витрачаєш свої сили, час, якого в тебе майже немає, на такі буденні подвиги.
Спеціальні серйозні хлопці, ще й красиві, дуже тобі дякували. Anna Shvartsur 
