«После утверждения мирного договора Сфендослав попросил у императора позволения встретиться с ним для беседы. Государь не уклонился и, покрытый вызолоченными доспехами, подъехал верхом к берегу Истра, ведя за собою многочисленный отряд сверкавших золотом вооруженных всадников. Показался и Сфендослав, приплывший по реке на скифской ладье; он сидел на веслах и греб вместе с его приближенными, ничем не отличаясь от них. Вот какова была его наружность: умеренного роста, не слишком высокого и не очень низкого, с мохнатыми бровями и светло-синими глазами, курносый, безбородый, с густыми, чрезмерно длинными волосами над верхней губой. Голова у него была совершенно голая, но с одной стороны ее свисал клок волос – признак знатности рода; крепкий затылок, широкая грудь и все другие части тела вполне соразмерные, но выглядел он угрюмым и диким. В одно ухо у него была вдета золотая серьга; она была украшена карбункулом, обрамленным двумя жемчужинами. Одеяние его было белым и отличалось от одежды его приближенных только чистотой…». (Лев Диакон «История», АН СССР «Наука», Москва, 1988)
Описуючи зустріч Іоана Цимісхія і Святослава під Доростолом, візантійський історик звернув увагу на зовнішній вигляд київського князя, наголошуючи на простоті його одягу, з прикрас відзначив тільки золоту сережку в усі. І «оселедець»... Добре вибрите підборіддя і пишні вуса. Добре вибрита голова і «оселедець». На цих ознаках князя-воїна ми акцентуємо особливу увагу, бо впродовж тисячоліть практично у всіх народів наявність розкішної бороди була ознакою чоловічої сили і мужності, а її відсутність трактувалася однозначно. І тільки представники однієї цивілізації ніколи (підкреслюю – ніколи впродовж всієї своєї історії) не носили бороди – трипільці і їх нащадки.
Д.І.Яворницький, досліджуючи походження степових лицарів-низовиків, зафіксував, що історично відомими в Україні козаки стали з 1471 року, коли Київське князівство було перетворене у воєводство Великого Князівства Литовського. Під терміном «козак» однозначно розуміється «професійний воїн». Зовнішній вид низовика в точності відповідав портретові великого князя Святослава, поданого візантійським істориком. Але. Провести зв'язок між козаками і воїнами князя Святослава заважав Час, об'ємом у п'ять століть. Допомогло встановити цей зв'язок повідомлення археологів, які прослідкували швидке відновлення культури доскіфського періоду з ІІ століття, одразу ж після відходу скіфів з Причорноморських степів у Крим. А якою була культура в доскіфський період – відомо. П'ять століть не згладжує історичної пам'яті народу! І все стало на свої місця: Козацька доба – Київська Русь – кіммерійці. Саме кіммерійська культура була останньою перед навалою рудобородих скіфів.
Але! Кіммерійська культура є продовженням чи спадкоємницею більш древніх культур, одна з яких – трипільська, яку пов'язують з легендарною цивілізацією аріїв. Чи можна пов'язати кіммерійську культуру з цивілізацією аріїв? Можна. Навіть користуючись тими скупими джерелами, що дійшли до наших часів, можна не тільки ідентифікувати нащадків арійців, але й точно визначити місце легендарної Арья-Варти. А спираючись на дослідження археологів та антропологів – а сьогодні й генетиків – можна прослідкувати й історію зародження арійської цивілізації.
«Весьма добросовестный и компетентный арабский историк-географ в своих „Золотых Лугах“ рассказывает о том, что одно из славянских племен некогда господствовало над другими славянами. У этого племени был верховный царь Маджак, которому повиновались все прочие цари. Потом это политическое образование распалось вследствие внутренних раздоров, и каждое племя выбрало себе отдельного царя. Господствовавшее некогда славянское племя Масуди называет волынянами… [стр.442]
Следующее известие падает на более позднее время. Оно принадлежит арабскому географу Джайхани… Он сообщает, что в восточноевропейской равнине существовали три славянских союза, у каждого из коих был свой царь. Один из этих союзов – Куявия с городом Куява. Союз этот вел торговлю с соседними народами и допускал на свою территорию иноземных купцов; другой – Славия, а третий – Артания, лежавшая поблизости к „Хозару“; эта последняя – воинственная страна, не допускавшая к себе иноземцев, сумевшая наложить дань на пограничные области Рума (Византии)… [стр.443]
Русь, которую летописец иногда неправильно (в летописи этот вопрос чрезвычайно запутан) отождествляет с варягами, до сих пор является предметом исканий историков.
О каком-то „русском“ центре, как мы уже видели, говорит араб Джайхани. Его цитируют более поздние арабские писатели, у одного из которых, Ибн-Русте, мы имеем очень интересное указание: „Что касается до Русии, то находится она на острове, окруженном озером. Остров этот, на котором живут они (русь), занимает пространство трех дней пути; покрыт он лесами и болотами, нездоров он и сыр до того, что стоит ступить ногою на землю, и она уже трясется по причине обилия в ней воды. Они имеют царя, который зовется хакан-Рус. Они производят набеги на славян, подъезжают к ним на кораблях, высаживаются, забирают их в плен, отвозят в Хазран и Булгар и продают там“. Этот древнейший арабский источник, знающий русь, отличает русь от славян… [стр.446]
Памятники поднепровского художественного ремесла VІ – VІІ веков многочисленны и интересны. Материалами для изделий служили преимущественно бронза и серебро.
В художественном отношении особенно интересны и показательны литые изделия с изображением человека… Бросается в глаза костюм: рубаха с длинными рукавами, штаны до щиколоток. На груди рубаха имеет широкую вышивку, доходящую до пояса. Вышивка имеется и на рукавах. Такая одежда характерна для всего населения Поднепровья на протяжении многих столетий… [стр.380]
(Б.Д.Греков „Киевская Русь“, Госиздатполит, 1953)
Повністю тут http://gobova.blogspot.com/2017/05/blog-post_11.ht...
