Невелика присвята Томасу Джеферсону, третьому Президенту США.
Привіт, Томасе!
Ти один з небагатьох, хто розумів, що держави створені для людей, а не люди – для держави. Ти розумів, що забагато влади в одних руках ведуть лише до прагнення примножувати і передавати її у спадок.
Завдяки тобі, хай і лише в одному місці на Землі, але разом з тим і назавжди для людства, роль і суть держави була переглянута.
Ти сказав, що:
«Ми вважаємо ці істини самоочевидними — що всі люди створені рівними, що вони наділені своїм творцем певними невідчужуваними правами, серед яких життя, свобода та пошук щастя. І держави створені серед людей для забезпечення цих прав.»
Як атеїст, я не розумію сьогодні посилання на творця – без нього ці слова мають не менший зміст. Саме лише людська природа, незалежно від уявлень і віри про походження людини, наділяє її цими правами.
Сьогодні дуже бракує людей твого розуму і твого масштабу. Твоє покоління виявилось розумнішим за прийдешні, і надто – розумнішим за сьогоднішнє.
Розумнішим не просто тому що ви знали – а розумнішим тому, що ви це втілили – супроти всіх перепон, коли ніхто в світі, переповненому монархіями та деспотичними режимами, не розділяв ваших уявлень про роль держави та влади в житті людини.
Сьогодні про ці права не говорять. А якщо і говорять – то як про очевидні, проте неосмислені твердження.
Право на життя сприймається настільки буквально, наскільки це можливо – на фізичне існування, відмежоване від усього, що робить таке існування життям.
Розуміння права на свободу обмежується лише фізичним її проявом – не перебування за ґратами іменем держави. Або свободою від чужоземних загарбників. І те і те –лише невелика частина свободи.
А право на пошук щастя перетворилося у право на щастя, коли власне щастя має забезпечити держава, при цьому щастя – це матеріальний добробут, соціальні гарантії та інші визначені та надані державою, блага.
Кажуть, сьогодні велика прірва між бідними і багатими, тому життя бідних треба підтримувати соціальними благами, створеними за рахунок багатих. Вони щиро вірять, що свобода «багатих» розпоряджатися своїм багатством має бути обмежена заради «щастя» бідних – заради їхнього насущного хліба, заради їхньої освіти, заради їхнього здоров'я та заради їхнього працевлаштування чи утримання на старості.
Хоча мені важко уявити що в твій час ця прірва була меншою – у часи рабства та мізерного за сьогоднішими мірками, аграрного життя. Бідні люди сьогодні – олігархи у порівнянні з бідними людьми твого часу.
Вони щиро вірять що право на життя не включає в себе всього того, що необхідно для його забезпечення – роботи та її плодів, власності над ними.
Вони не розуміють, що відшукати щастя не вийде за допомогою злободенного втручання держави у наше життя.
Вони думають, що держава є провідником та єдиним світочем що може нести щастя людині, визначати, впорядковувати та регулювати її свободу на свій розсуд, забирати плоди її роботи у довільно визначених розмірах та розпоряджатися ними для роздачі матеріальних та соціальних благ тим, чия потреба на думку держави, переважає потребу тих, в кого їх відбирають.
Ти казав: «Нам потрібно іще одне, співгромадяни: мудрий та ощадливий уряд, який стримуватиме людей від завдання шкоди одне одному, а в усьому іншому забезпечить їм свободу самим вирішувати способи прикладення сил та здібностей для покращення свого життя і не забиратиме з рота трударя зароблений хліб.»
Проте сьогодні і твоя, і моя держава відбирає добру половину цього хліба.
Сьогодні, мати прибуток — це запрошення до грабунку. І не бандита з дороги, який почув дзвін монет, а уряду. Грабунку в ім'я тих, хто має менше.
Ти знав людську природу добре, намагаючись обмежити владу держави над людиною. Думаю, ти знав і те, що люди без зайвих вагань погодяться на обмеження своїх прав (радше, прав інших, яких вони думають, обмежать заради них) та битимуть чолом перед державою як єдиним всемогутнім джерелом різних незаслужених благ.
Тепер ми зайшли в глухий кут, коли людей переконали що не їхні права має захищати Уряд, а лише надавати їм блага, які вони вважають, винна їм держава. Зайшли в цей кут настільки, що давно підмінили ці поняття. Тепер блага і є правами.
Тепер кожен з нас має право на життя, добробут, свободу, та щастя інших. Має право відібрати – має право обмежити, має право знехтувати. А держава стала лише інструментом експлуатації одних людей іншими. І для цього державна влада має ставати більшою та об'ємнішою, бо життя стає складнішим та різноманітнішим, і треба більше і більше влади для грабунку та керування життями людей.
Що нам робити, Томасе?
