Звісно, всі ж читали звіт ЮНЕСКО "UNESCO Science Report: towards 2030", де подано максимально об'єктивну інформацію про стан науки в різних регіонах та країнах.
Кому ліньки читати — дивіться на оцю чудову візуалізацію, де наочно можна порівнювати між собою країни, клацати на кожну і бачити витрати бізнесу, уряду, університетів, гендерний розподіл дослідників тощо (дяка Юлії Безвершенко, що про неї мені нагадала)
Візуалізація так і називається: «Скільки твоя країна витрачає на науку?»
Підіть, пограйтеся. Цікаво.
Звернемо ж увагу на головну інфографіку:
Уявімо, що ми — якийсь притомний Міністр, що побував з візитом, припустимо, в Ізраїлі і ми вражені ізраїльською наукою. Ми вирішили написати твіт, в якому порівняємо ізраїльську та українську наукову систему і дамо просту відповідь на питання, чому вони успішні, а ми — ні?
Так от. Дивимося. По осі ординат у нас кількість дослідників на 1 млн. населення в країні. По осі абсцис — витрати на науку у % від ВВП. Розмір кола — ВВП країни за паритетом купівельної спроможності.
Який висновок ми робимо з цього графіка, якщо ми розумні?
Ізраїль - з правого боку в горі (фіолетове коло).
Ми ж — поруч з Таїландом, Аргентиною, Марокко. І навіть не дотягуємо до Росії.
Тобто, Україна та Ізраїль — взагалі на протилежних полюсах цивілізованого світу.
І проста відповідь на питання «чому воно так?» в принципі не може міститися в одному реченні Твіттера. Простої відповіді просто не існує.
Клімкін же, якого я дуже поважаю, чомусь такі відповіді дає:
Зара залишимо за кадром питання, що вислів виглядає так, наче наші науковці не мають результатів, а лише існують, хоча відповідь на питання результативності доступна не тільки Міністру, а й будь-кому.
Сам факт спроби виглядати компетентним у питанні, в якому ти НЕ компетентний, і надати просту відповідь на складне питання — засмучує.
Мені взагалі почало здаватися, що наші політики починають звикати задовольняти людей такими фокусами.
Гройсман от каже, що люди повертатимуться з еміграцій заради підвищення мінімалки на 500 гривень. Наче ж очевидна відповідь на просте питання браку кваліфікованої робочої сили, так?
Можна довго реготати над 20-ма баксами до мінімалки, розмірковувати, чи це бенкет популізму за рахунок інфляції, податку ЄСВ з бізнесу чи валютного курсу. Можна намагатися захищати такі вислови і стверджувати, що це зменшить кількість зарплат «у конвертах», про стимулювання попиту і т.п. Хай економісти та величезна кількість експертів ламають списи.
Я розповім про вплив такого наче радісного твіту на наукову сферу.
Факт у тому, що ці 500 гривень жодним чином не припинять еміграцію науковців з країни. Про повернення нема й мови. І справа не в розмірі підвищення, а в механізмі цього процесу.
Дивіться.
Здається, що вже кому-кому, а бюджетній сфері підвищення мінімалки спочатку в 2 рази, а тепер на 500 гривень мало б покращити життя.
Насправді ж, ні. Тому що всі працівники бюджетної сфери прив'язані до тарифних розрядів.
До першого підвищення умовна прибиральниця отримувала мінімалку у 1600 гривень, технік — 2500 гривень, а науковий співробітник — 3200 гривень (цифри і посади умовні).
Після підвищення мінімалки у 2 рази — всі три категорії працівників почали отримувати однакову суму — 3200. Саме так, підвищення мінімалки в 2 рази не підвищило зарплатню наукового співробітника до 6400 гривень.
Тобто всі тарифні розряди, що отримували менше 3200 — «стиснули» в один розряд.
Покращення в 2 рази відчула лише прибиральниця. Доктор наук чи перспективний молодий науковець не відчули нічого. Крім того, кожна така феєрія популізму все більше прирівнює доктора наук в Україні до прибиральниці (при всій повазі до цієї професії).
Чи повернеться працівниця клінінгової служби умовної Польщі в Україну заради 500 гривень? Очевидно, ні. Це смішно.
Годі говорити про вченого чи інженера.
Зауважу, що особисто я в таких підвищеннях намагаюсь не бачити нічого поганого, бо в мене багато емпатії і я всіх люблю. Як-то кажуть, хоч комусь стало краще.
Але коли від Прем'єра країни я чую чергову хвилю популізму, притрушену ніби піклуванням про наших емігрантів, мене починає нудити.
Цирк-шапіто якийсь.
І, той-во... я назвав цей пост «Заберіть у політиків Твіттер». Ні, не треба.
Я змінив свою точку зору.
Хай пишуть. Хоча б у розумних громадян не виникатиме шкідливих ілюзій.
Переможемо.
